Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 

Останні новини

Середа, 17 жовтня 2018 06:07

Аргентинське шоу в українських тонах

Автор: 
Rate this item
(3 votes)
Автор с Катериной Чорний Автор с Катериной Чорний

Пропоную вам повну версію матеріалу, підготовленого у Буенос-Айресі, спеціально для тижневика "Україна-Центр". Але в газетному варіанті не обходиться без скорочень та редакторського виправлення. А я вирішив дати вам текст у первозданному вигляді.

Ви знаєте, з усього кругообігу подій та моря вражень, отриманих на юнацькій Олімпіаді в Буенос-Айресі, зараз важко визначити пріоритети. Начебто на першому місці має стояти змагальний аспект, де юні українці просто вражають. Сім золотих, п'ять срібних та сім бронзових нагород, завойованих на даний момент спортсменами синьо-жовтої дружини – кажуть самі за себе.

Не лише спортивні ігри

Але, з іншого боку, тут немає медального заліку, що, безумовно, правильно. І тут все настільки цікаво та захоплююче навіть у неспортивному плані, що боїшся упустити щось суттєве. І якщо спочатку я був налаштований скептично і критично, то зараз скажу, що перше враження було справді оманливим. Коли освоївся, то всі організаційні проблеми та складності стали не такі помітні, а ось позитив став переважати. Спочатку здавалося, що все це не порівняється з дорослими Олімпіадами. А потім зрозумів, що порівнювати і не особливо потрібно. Тут зовсім інші цілі. Тут молодь справді не лише демонструє свою спортивну майстерність, а й спілкується, знаходить нових друзів, радіє та пізнає світ. Адже для більшості цих хлопчиків і дівчаток подібне масштабне дійство, де все по-справжньому, олімпійському, перше в житті. Кожен із наших атлетів, наголошує при особистому спілкуванні, що атмосфера їх просто заворожує. Хлопців навіть трошки дивує, що вони не сконцентровані лише на стартах, а можуть у вільний час весело провести час в Олімпійському селі та просто взяти участь у різноманітних цікавих конкурсах. Благо, зі спілкуванням нині у нашої молоді проблем немає. На мій подив, пов'язаний з головною моєю проблемою, більшість українських збірок, спокійно і без тіні хвилювання дають інтерв'ю нашим іноземним колегам англійською мовою, не відчуваючи жодного дискомфорту. Ну і надихає все те, що змагаються учасники юнацької Олімпіади здебільшого за переповнених трибун. Лише на попередніх етапах у стрільбі з лука в Технопліс-парку, розташованому за дві години їзди від Олімпійського села та Олімпійського парку (я встиг подрімати в шатлі під час цієї подорожі) не було великої кількості глядачів. А так майже всюди аншлаги. При цьому система допуску на змагання зі спеціального браслета, який видавався аргентинцям безкоштовно, поки що так і залишається загадкою. При тому, що місць глядацьких скрізь не багато, черги до місця змагань стоять просто величезні. Як відбувається взаємозамінність уболівальників, одним організаторам відомо. Щоправда, для тих, хто не може потрапити до зали, поруч встановлені великі екрани і можна спостерігати за перебігом подій у прямій трансляції. Тим більше, що тут же можна і перекусити, що аргентинці, здається, найбільше люблять. Але це тема для окремого оповідання.

Ну а якщо повернутись до вражень спортсменів, то ще їх мотивує, що судять старти ті самі арбітри, що на Олімпійських іграх, що їх нагороджують та вітають живі спортивні легенди на чолі з президентом МОК Томасом Бахом. Ось нашим гімнастам Назару Чепурному, який виграв золото у командних змаганнях у мульти-гімнастичних дисциплінах, а потім ще срібло в опорному стрибку, Анастасію Бачинську, яка здобула дві бронзові медалі у багатоборстві та у вільних вправах, а також чемпіону у саму медалі легендарний дворазовий олімпійський чемпіон Валерій Борзов. І як сказав після церемонії нагородження Михайло Кохан – це подвійно надихнуло та окрилило.

Пов'язані однією метою

Українські спортсмени справді відчувають тут неймовірну підтримку. Я вже відзначав минулого разу, що на відміну від великих Олімпіад, де офіційні особи хворіють окремо, у Буенос-Айресі ми всі – це одна чудова та згуртована «синьо-жовта» команда. І тут ми - спортсмени, тренери, четвірка невтомних, незламних і ніколи не сумних журналістів хворіємо разом із президентом НОК України Сергієм Бубкою, тим же Валерієм Борзовим та його дружиною олімпійською чемпіонкою Людмилою Турищевою, міністром молоді та спорту Ігорем Ждановим, а раніше заступником Ігорем Гоцулом, керівниками деяких спортивних федерацій та нашої олімпійської місії. І коли усі в єдиному пориві на будь-яких змаганнях, де виступають українці, дружно кричать «Україна», повірте, це дорогого варте. І впевнений, що нашим хлопчакам і дівчаткам така підтримка допомагає досягати приголомшливих успіхів.

Не можу не поділитись своїми враженнями від короткого спілкування з легендами. Двічі пощастило стежити за змаганнями поряд із Сергієм Бубкою та Валерієм Борзовим із Людмилою Турищевою. І ось немає у них ніякого навіть натяку цілком заслуженої та обґрунтованої величі. Вони абсолютно прості у спілкуванні і жваво, я навіть сказав би безпосередньо реагують на те, що відбувається. Зрозуміло, що Людмила Іванівна тонко відзначає всі нюанси улюбленої спортивної гімнастики. Але й Валерій Пилипович, який довгі роки очолював профільне Міністерство та НОК України, роздратовано побачив несуттєву помилку Назара Чепурного на перекладині, що коштувало 15-річному хлопцеві нагороди у багатоборстві. А ось Сергій Бубка здивував тим, що абсолютно не звертає уваги на прикмети. Коли хтось сказав, що треба було б сісти на те місце, де ми розміщувалися під час завоювання золотої нагороди Катериною Чорний, то Сергій Назарович парирував, що все це умовності, що він через це все пройшов і не особливо це допомагає. Тут все залежить від спортсмена, його рівня готовності та психологічної стійкості, а не від місця розташування, снів перед стартом, вставання утором не з тієї ноги, гоління чи не гоління в день змагань та багатьох інших спортивних забобонів.

Золоті Ви наші та успішні

Ось ніщо не завадило Каті Чорній здобути своє друге золото тепер уже в командному турнірі. Але то була не українська команда, а збірна Європи-1. І в цьому ще одна особливість юнацької Олімпіади, де є можливість здобути більше нагород представникам різних країн. Для цього збірні складаються не за національною ознакою, а за жеребом, як у мульти-гімнастичних битвах (акробатика, спортивна та художня гімнастика) або за рейтингом, як у фехтуванні. Збірна нашої Катерини, за словами наставника дворазової чемпіонки юнацьких Ігор Дмитра Рейзліна, просто мала перемагати. Адже сюди були включені переможці чи срібні призери у своїх видах зброї (шпага, шабля, рапіра) з Угорщини, Італії, Франції та України. Але так вийшло, що доля золота опинилася в руках Катерини Чорний після того, як представниця збірної Азії та Океанії з Японії в бою з француженкою скоротила великий відрив європейців з 10-ти до 3-х очок, а італієць пробігав з відведену конкурентом з Киргистану. хвилину і було зафіксовано нульову нічию. От і вийшло, що Катерині Чорній потрібно було набрати десять очок, або зберегти невелику перевагу за три хвилини. І українка у суперечці зі своєю суперницею з особистого фіналу Ксейнг Каулінь Сінь Ян із Гонконгу впоралася з поставленим завданням. Хоча конкурентка горіла бажанням взяти реванш і знову повела у рахунку, але Катя знову зібралася та звела свій мікро-матч внічию – 8:8, що принесло команді загальну перемогу – 28:25 та золоті медалі.

Ось як прокоментувала Катерина Чорний свій великий успіх:

- Якщо порівнювати ці дві перемоги, то, напевно, перше особисте золото дісталося найважче. Це були перші змагання на аргентинській доріжці та було більше хвилювання. Там ти за себе, а тут твої помилки можуть виправити товариші по команді, що трохи розслаблює. А відповідальність – вона велика у будь-яких змаганнях. Але, якщо в особистому фіналі, я була цілком впевнена у власних силах, то тут стало трохи не по собі, коли досвідчений олімпійський чемпіон з Італії не зміг набрати балів. Потім він пояснив, що не розрахував час і не сподівався, що хвилина так швидко пролетіла. Хоча, якщо чесно, мені було байдуже – з якого рахунку починався мій бій. Потрібно було виходити на доріжку і фехтувати на повну силу, незалежно від чого. Щоправда, цього разу моя суперниця з особистого фіналу виглядала набагато сильнішою. Відчувалося, що вони з тренером проаналізували наш попередній бій та зробили правильні висновки. Але ми теж з моїм наставником не спочивали на лаврах, і я знала, що треба робити. Ну а те, що Ян Сінь знову вела в рахунку, скажімо так, це була тактична заготівля. Головне, що я не програла, не підвела команду, і ми здобули золоті медалі. Не дарма ж кажуть, що одна перемога – це чудово, а дві – ще краще. А свої перемоги присвячую нашій улюбленій країні – Україні. Що стосується подальших планів, то на дорослу Олімпіаду в Токіо ще замахуватись, як каже мій тренер зарано, а от до Парижа точно постараємося підійти у всеозброєнні у всіх сенсах. Головне, щоб травм не було, і тоді все у нас має вийти.

А раніше друге золото у скарбничку збірної України приніс представник академічного веслування Іван Тищенко. Щиро кажучи, це вже другий випадок, коли не вдається побачити олімпійський тріумф наших веслярів. Так було в Ріо з Юрієм Чебаном і так сталося зараз. Але коментар переможця юнацької Олімпіади Івана Тищенка отримати вдалося :

- Якщо скажу, що знав, що отримаю олімпійське золото, то це буде неправдою. Забігати наперед не хотілося. Адже тут змагання вищого рівня, аніж усі ті, на яких виступав раніше. Тут все дуже серйозно і траса, і рівень організації, і мотивація. Я постарався відкинути серйозне хвилювання, зробити все те, що ми з тренером відпрацьовували на тренуваннях і викластися по максимуму. Відразу увімкнув максимальну швидкість і, можливо, це стало для суперників несподіваним. Конкуренти були справді дуже серйозні, але я цього разу виявився трішки сильнішим. Ви знаєте, коли ми летіли сюди, то під час пересадки зустріли нашу чемпіонку світу серед ветеранів, і я потримався за золоту медаль. Як бачите, вийшло на фарт. Свої ж почуття та емоції зараз важко передати словами. Я просто дуже щасливий і вдячний усім, хто хворів, хто підтримував, хто вірив у мене і особливо тим, хто уможливив цей великий успіх. Це наша із вами спільна перемога.

Четвертим українцем, який піднявся на найвищий щабель олімпійського п'єдесталу, став юний Назар Чепурний у складі команди Сімони Бейлс. Тут у командному мульти-гімнастичному турнірі збірні отримали свої назви на ім'я легендарних атлетів. І найсерйозніша компанія зібралася саме там, де виступав українець. Як зазначив вже після нагородження сам трошки збентежений від такого успіху Назар, що він дуже хвилювався і боявся підвести товаришів. Але на щастя, все вийшло успішно, тепер можна радіти та зітхнути з полегшенням. Потім у Назара будуть ще близьке до нагороди багатоборство, де він йшов третім, але припустився кількох помилок і фінішував лише шостим і два четвертих місця в окремих видах на брусах та вільних вправах. Але все ж таки своє особисте срібло цей дуже сором'язливий, але цілеспрямований і талановитий хлопчик заслужив. І прийшла ця нагорода там, де сам гімнаст найменше чекав на опорному стрибку, який ніяк не виходив. Та й у кваліфікації було падіння. А тут все вийшло на ура і щастя не було меж. Своїми успіхами Назар Чепурний, який назвав своїм кумиром Ігоря Радивілова, з яким разом тренується та багато чого навчається, завдячує улюбленому тренеру Ірині Надюк, якій і присвятив завойовані медалі.

Потім був лише один безмедальний день. А потім на другий ступінь п'єдесталу піднімалися плавець Денис Кісіль, який фінішував другим на дистанції 200 метрів батерфляєм, бадмінтоністка Анастасія Прозорова в командних змаганнях, стрибнувши у воду Софія Ліскун, яка успішно виступила на 3-х метровій категорії до 65 кг лише китаянці. А ось стрілець Дмитро Гонта у парі з мексиканкою, Анастасія Бачинська у гімнастичному багатоборстві, Владислав Остапенко у вільній боротьбі принесли до нашої скарбнички ще три бронзові медалі.

І, нарешті, 15 жовтня настав день української легкої атлетики, коли одразу три наші лідери підтвердили свій статус. Метатели молота Валерія Іваненка та Михайло Кохан, а також стрибуння у висоту Ярослава Магучих не залишили суперників жодного шансу на золото ні на першому, ні на другому етапі. При цьому тільки Валерія залишилася не дуже задоволеною своїми результатами на вирішальній стадії. І все ж чемпіонка не приховувала своєї радості, коли здобула золоту медаль і подякувала своєму батькові – тренеру, наголосивши, що цей великий успіх його заслуга. Ярослава Могучих сяяла від щастя, адже їй не лише вдалося стати найсильнішою, а й оновити особистий рекорд на 1 сантиметр, стрибнувши на 195 см. При цьому конкуренції у нашої спортсменки практично не було і вона боролася лише з планкою. Такий результат вони, разом із тренером Тетяною Степановою, планували та цілеспрямовано готувалися до його штурму саме на Олімпіаді. Ярослава подякувала всім за неймовірну підтримку. Ну а в планах у життєрадісної та дуже позитивної дівчини вже підкорення нових висот та велике бажання виступити за два роки на дорослій Олімпіаді в Токіо.

Михайло Кохан також був упевнений у своїх силах і хотів поставити золоту крапку у цьому дуже напруженому та вдалому сезоні, де йому підкорився юнацький світовий рекорд. Був близький Мишко до того, щоб оновити своє досягнення, але не вистачило кількох сантиметрів. Тепер наш чемпіон дуже хоче відпочити, а свою медаль називає найціннішою, оскільки заради неї довелося серйозно попрацювати та пролити чимало поту та багатьом пожертвувати. Перемогу Михайло Кохан присвятив своїй родині, де всі пов'язані з легкою атлетикою загалом та метаннями зокрема. А в його планах так само, як і у Ярослави Могучих, прагнення пробитися на Олімпійські ігри та виступити там успішно.

Але цим такий чудовий день не закінчився, оскільки ввечері ще дві бронзові медалі у скарбничку збірної України поклали акробати Дарина Плохотнюк та Олександр Мадей, а також Анастасія Бачинська, яка посіла третє місце у вільних вправах. Хлопці – акробати після свого виступу не приховували розчарування, бо налаштовувалися на перше місце. Але, мабуть, потрібно працювати ще вперто і доводити арбітрам ще більше те, що ми найкращі – підкреслив Олександр. До речі, нагороди у спортивній акробатиці на юнацьких Олімпіадах розігрувалися вперше. Тож це бронзове досягнення українців можна назвати історичним. Ну Настя Бачинська сказала, що це медаль у вільних їй навіть дорожча за таку ж нагороду у багатоборстві, оскільки хотілося закінчити змагання на ось такій мажорній ноті та порадувати всю Україну. Ну а надалі Анастасія збирається ускладнювати програму та рухатися вперед.

Але й час невблаганно рухається вперед і ця юнацька Олімпіада близька до завершення. У цьому матеріалі я поділився лише невеликою частинкою того, що вдалося побачити та почути у Буенос-Айресі. Впевнений, що й наші спортсмени свого останнього слова ще не сказали. Тож підсумки підбиватимемо вже на рідній землі і продовження обов'язково буде…

Юрій Ілючек, Буенос-Айрес

 

Автор дякує Сергію Кузьменку, Юрію Гугленку, Руслану Згривцю, Сергію Максимову, Максиму Березкіну, Тиграну Хачатряну та Олексію Олійнику за допомогу та підтримку у висвітленні юнацьких Олімпійських ігор.

Read 690 times Last modified on Середа, 17 жовтня 2018 06:30

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha