Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 

Останні новини

Середа, 05 березня 2014 12:23

Кіровоградський погляд на сочинську олімпіаду

Автор: 
Rate this item
(13 votes)
Владимир Ковалев Владимир Ковалев

Сьогодні ми завершуємо цикл публікацій, присвячених XXII зимовим Олімпійським іграм у Сочі. І крапку в нашій розповіді про цю Олімпіаду поставить наш земляк, який бачив все, що відбувається на власні очі. Тим більше, що нашому співрозмовнику до цього пощастило побувати не лише на попередніх зимових Іграх у Ванкувері, а й на літніх головних стартах спортивного чотириріччя у Сіднеї, Афінах, Пекіні та Лондоні.

Тож голові Кіровоградського обласного відділення Національного олімпійського комітету України Володимиру Ковальову є із чим порівнювати. Одразу після повернення із Сочі Володимир Олексійович в ексклюзивній бесіді з журналістом «УЦ» поділився своїми враженнями.

Про приємний сюрприз
– Почати слід з того, що ця поїздка була для мене несподіваною. Як голова ревізійної комісії НОК України 22 січня я був присутнім на засіданні, де затверджувався склад делегації для поїздки до Сочі. Йшла дуже напружена робота з формування спискового складу спортсменів, яких спочатку було 39. Але потім кількість наших атлетів збільшилася до 43-х. Згідно з кількістю спортсменів, затверджується квота місць для офіційних осіб НОКу. Тут ситуація була досить непроста, оскільки потрібно було відрядити спортсменів, тренерів, технічний та медичний персонал, а також офіційний штаб. Я так зрозумів, що про мою кандидатуру навіть не йшлося. Але був приємно здивований, коли 31 січня мені зателефонували та від імені президента НОК України Сергія Бубки запросили відвідати Сочі. Отак я опинився на Олімпіаді у складі спеціалізованої групи спортивних фахівців.

Про заходи безпеки
- 15 лютого наша група, куди серед інших входили ще два керівники відділень НОК з Донецька та Львова, а також перший тренер Олени Підгрушної, прибула в аеропорт Адлера, який справив серйозне враження. Це сучасний аеропорт, який відповідає всім світовим стандартам. Відразу ж впали в око серйозні заходи безпеки. І потім ми переконалися в цьому. Митний контроль та огляд – це одне, а ось прохід на олімпійські об'єкти – це зовсім інше. На кожному перехідному пункті по дорозі була служба огляду, де потрібно було пред'явити паспорт уболівальника та квиток на змагання. Після цього потрібно було зняти верхній одяг, ремінь, годинник і пред'явити всі металеві предмети, що є в наявності. Все це складалося у спеціальну коробку, яка просвічувалася через спеціальні прилади. Сам же ти проходив через рамку металодетектора, і після цього тебе ще промацували методом пальпації з голови до ніг. І так близько п'яти разів. На заключному етапі потрібно було докласти квиток до електронної пропускної системи, і, пройшовши турнікет, ти нарешті опинявся на змаганнях. І, що характерно, ніхто не обурювався такими суворими безпековими заходами, ставлячись до цього з розумінням. Якщо порівнювати з іншими Олімпіадами, де мені пощастило побувати, суворі заходи безпеки, звичайно, були. Але із такими посиленими заходами зустрівся вперше.
На об'єктах, окрім поліцейських, які були одягнені у форму та екіпіровані відповідним чином, були начебто й волонтери, але не зовсім. Офіційні волонтери були одягнені в помаранчеву та синю форму. Вони були привітними, володіли кількома мовами і завжди готові були допомогти. Але були й інші – у фіолетовій формі – це другий ешелон поліції, зібраний із різних регіонів Росії. Мені навіть вдалося на змаганнях зі сноуборду сфотографуватися та поспілкуватися з таким правоохоронцем із Казані. Він сам виявив бажання поговорити, дізнавшись, що я з України, де у нього в Криму мешкають родичі. Ми дуже доброзичливо поговорили, обговоривши нещодавню Універсіаду, яка відбулася саме у столиці Татарстану. Торкнулися і події, що відбуваються в нашій країні. Але про це трохи пізніше.


Про транспортне забезпечення
– Розмістилася наша невелика делегація у Мацесті, у готелі «Супутник», де жили також росіяни та казахи. Це досить старий комсомольський готель, в якому було проведено косметичний ремонт. Утім умови нас повністю влаштували. Адже ми приїхали не відпочивати та прохолоджуватися, а відвідати олімпійські змагання. Правда, в Мацесті чудовий туристичний комплекс санаторного типу з чудовими умовами та чудовим парком. У вільний час ми тут із задоволенням поблукали та зробили фото на згадку. Але насамперед ми прагнули познайомитися з олімпійським Сочі та його класними спортивними об'єктами.
Благо, з транспортом жодних проблем не було. Причому проїзд скрізь навіть для пересічних громадян був безкоштовним. Біля готелю, як правило, чергувало до 5-ти спеціальних автобусів фірми «Хюндай», які вдень ходили з інтервалом у 15 хвилин, а рано-вранці та пізно ввечері – о півгодини. Ці автобуси – не подружжя електричкам, закупленим в Україні до Євро-2012, вони завжди були справними і доставляли нас до пересадочного вузла.
Усю залізничну інфраструктуру було побудовано спеціально до Олімпіади і, чесно кажучи, вразило. Електричка "Ластівка" - дуже комфортна, з плавним і безшумним ходом, а швидкість на деяких ділянках досягала 120 км на годину. З Мацести електричкою до Олімпійського парку ми добиралися близько години, до комплексу Червона Поляна, де проходили змагання з біатлону, – близько півтори години, а до комплексу «Роза Хутор», де змагалися сноубордисти, дорога з усіма пересадками та оглядами складала два з половиною години. Першого ж вечора я вирушив на біатлон – до траси треба було підніматися на підйомнику канатної дороги на висоту 2,5 тисячі метрів над рівнем моря. Цікаво, що до трас веде не лише канатна дорога, а й автобусні маршрути серпантином. Саме так я двічі діставався на змагання з фрістайлу та сноуборду.


Про паспорт уболівальника
– Декілька слів про паспорт уболівальника, без якого перебування в олімпійському Сочі було неможливим. Так як я був несподівано запрошений до нашої групи, то свої паспортні дані відправив електронною поштою. Коли ж прибув на місце, отримав певний номерок від НОКу, з яким поїхав до Олімпійського парку. Там у спеціальному центрі протягом 20–30 хвилин оформив паспорт уболівальника, на якому було розміщено спеціальний електронний чіп та моє фото. Це дуже схоже на акредитаційну картку, яка була в учасників Олімпіади, офіційних осіб та журналістів. А от паспорт уболівальника був у кожного, хто відвідав змагання. Навіть маючи квиток, без цього паспорта тебе на олімпійську арену б не пустили. Біля кожного прохідного турнікету стояли по два волонтери, які допомагали вам розібратися з усіма тонкощами електронної системи допуску, якщо виникали проблеми. До речі, у Ванкувері не було паспортів уболівальників, а білети ми просто пред'являли волонтерам на вході. Електронна система на канадській Олімпіаді була лише при вході до Олімпійського села.


Про олімпійські об'єкти та сочинські ціни
– Якщо у Ванкувері олімпійські об'єкти були розкидані досить далеко один від одного, то у Сочі всі криті льодові арени знаходились поряд, в Олімпійському парку. Сам парк займав величезну площу, де розташовувалися представництва різних компаній, будинок вболівальників олімпійської збірної Росії, будинок збірної Канади як господаря попередніх Ігор, а також представництво корейського міста Пхенчхана, яке прийматиме наступні зимові Олімпійські ігри. Що цікаво і чого я не бачив ніде до цього – так це велика кількість концертних майданчиків, де йшла безперервна розважальна програма. Люди навіть могли не ходити на змагання, а, заплативши 350 рублів за наявності паспорта вболівальника, мали можливість просто гуляти Олімпійським парком, де нудно точно не було.
Тут же можна було придбати різноманітні подарунки та сувеніри з олімпійською символікою. Щоправда, зізнаюся, що ціни на сувенірну олімпійську продукцію «кусалися». Різна дрібниця коштувала 350 рублів, щось солідніше - 1500-2000, а то й більше, рублів.
Щодо харчування, то сніданок у нас входив у вартість проживання, а от додатково можна було пообідати або повечеряти за 450 рублів, сплативши шведський стіл. На олімпійських об'єктах панував офіційний спонсор Міжнародного олімпійського комітету - "Макдональдс", де хот-доги п'яти найменувань коштували 150-250 рублів, картопля з беконом або сиром - 200 рублів, чай - 60-80 рублів, мінеральна вода - 60 5 л. Ось такий легкий перекус на змаганнях з фрістайлу та сноуборду коштував мені 380 і 450 рублів. Смію вас запевнити, що Олімпіада для пересічного вболівальника, який приїхав самостійно, була недешевим задоволенням. Характерно, що розслабитись у суто російській манері на Олімпіаді було практично неможливо. За весь час я побачив тільки одну людину, що випила, та й то на автобусній зупинці. Не помітив я й курців. Принаймні на олімпійських об'єктах за цим стежили найсуворішим чином.
Якщо ж порівнювати спортивні споруди, рівень яких скрізь був дуже високим, то Сочі відчували російський розмах і грандіозність. Таким же широкомасштабним підходом вирізнявся ще й Пекін. До речі, коли бродив Олімпійським парком, то звернув увагу на задрапіровану рекламними банерами цікаву будову. Як мені роз'яснили – це була центральна трибуна траси автоперегонів чемпіонату світу у класі Формула-1, один із етапів якого заплановано цього року у Сочі.


Про змагання та атмосферу на трибунах
– Щодо змагань, то нам видавали на вибір один квиток на день. Якщо хотів більше, то міг спробувати купити квиток самостійно. Мені зустрічалися як люди, котрі запитували зайві квитки, так і ті, хто їх пропонував. Щоправда, я не цікавився ціною, оскільки особливої потреби у цьому не було. Скажу лише, що у моєму пакеті були квитки вартістю від 6 до 14 тисяч рублів. Біатлон подивитися не вдалося. Але я замінив цей квиток і вкотре глянув на змагання фігуристів, які наживо спостерігав уперше. Цього вечора розігрувалися нагороди у танцювальних дуетів. До речі, не тільки мені здалося, що найкращими були канадці Вертью – Мойєр. Проте арбітри вивели на перше місце американців Девіс та Уайт, а росіяни Ільїних – Кацалапов вибороли бронзові медалі. Коли ж російська пара відкатала своє «Лебедине озеро», у залі було загальне тріумфування. Потрібно визнати, що ця маленька вистава того коштувала.
Скажу, що вболівальники на трибунах усіх приймали дуже щиро, але росіян зустрічали просто неймовірно. Врахуйте, що переважну більшість місць у залі займали російські любителі спорту, і хворіли вони по-справжньому. Представники інших країн становили невеликі групки, які губилися у величезному російському захваті. У Ванкувері, наприклад, канадців було небагато. І тенденція переважної більшості саме російських спортивних шанувальників на Сочинській Олімпіаді була скрізь. Принаймні там, де мені вдалося побувати. Окрім фігурного катання, я дивився ще коротку програму у жінок та показові виступи, сноуборд, фрістайл та хокейний матч Чехія – Словаччина, де словаки прокинулися лише у третьому періоді.
Скажу вам, що сноуборд і фрістайл наживо просто вражають. Знімаю капелюх перед цими ризиковими та мужніми атлетами, які витворюють щось неймовірне на божевільних швидкостях. У мене просто дух захоплювало, коли спостерігав за стрибками з трамплінів у скі-кросі у фрістайлістів. Правда, з мого стоячого місця через низьку хмарність навіть на великих екранах практично не видно було стартового відрізка, який був розташований дуже високо. Та й проходження всієї траси спостерігали на екрані, а ось фінішний трамплін вже відкривався нашим безпосереднім поглядом. Загалом від перебування в екстрим-парку «Роза Хутор», де я провів понад чотири години, отримав величезне задоволення та незабутні враження. Благо, погода сприяла нормальному проведенню часу та гарному настрою. Якщо внизу було плюс 16 градусів, то нагорі – плюс 3–5 градусів за Цельсієм. А щойно закінчувалися ці старти, ми поспішали до готелю, щоб по телевізору подивитися, як розвивається ситуація в інших видах.


Про українську перемогу та революцію
– Про перемогу наших дівчат-біатлоністок дізнався у готелі, повернувшись із чергових змагань. Дуже шкода, звичайно, що не пощастило побачити цей тріумф на власні очі. Але нічого, проте в готелі абсолютно всі нас вітали. При цьому російські вболівальники та фахівці в один голос говорили, що розраховували у жіночій естафеті саме на перемогу збірної України.
Цей золотий успіх дуже підняв нам – українцям – настрій у Сочі, оскільки ми вже знали про трагічні події у Києві. При цьому більш менш об'єктивну інформацію про те, що відбувається в нашій країні, можна було отримати тільки від телеканалу «Дощ». Інші російські телевізійники подавали все однобоко і тенденційно, говорячи про заколот екстремістів та бандерівців. У мене було десь із десяток розмов у різних місцях з росіянами і навіть українцями, які живуть у Росії, в яких намагався хоч трохи змінити їхню думку. Я намагався ще до розстрілу в Києві протестувальників пояснити, що наші люди втомилися від обману, свавілля та беззаконня влади, що призвело до протестів. Казав, що у Києві, на Майдані, були представники всієї України, а не лише західних регіонів, які справді вільніші та рішучіші. Я наголошував на співрозмовниках, що керівник нашої країни не впорався з управлінням, а російською у нас нікому не забороняють спілкуватися. Деякі, хто спочатку висловлював нам співчуття, потім відверто дивувалися з того, що я розповідав, а хтось навіть замислювався і змінював думку. Але відвертої ворожнечі та обурення стосовно нас у Сочі абсолютно не було. Коли ж ми їхали на церемонію закриття Олімпіади, багато людей підходили, висловлювали нам підтримку та пропонували зробити спільне фото на згадку.

Про церемонію закриття
– Церемонія закриття залишила подвійні почуття. Для мене зразком досі залишаються шоу, які були на відкритті та закритті Московської Олімпіади-80. Там грандіозність поєднувалася з надзвичайною теплотою та душевністю. А в Сочі, при всьому чудовому розмаху, ось цієї людяності мені особисто не вистачило. Мішка, що плаче, в Москві виглядав добрішим і зворушливішим, а тут було щось не те. Хоча, безумовно, майстерність виконання номерів та спецефекти виглядали вражаюче.
Втім, вся Олімпіада виглядала надзвичайно масштабно та повністю перетворила Сочі. Все, що збудовано, сподіваюся, служитиме людям і надалі…
Записав Юрій Ілючек, «УЦ» .

Read 5429 times Last modified on Середа, 05 березня 2014 12:55

COMMENTS_LIST_HEADER  

Руслан
+7 #1 Руслан Середа, 05 березня 2014
То же мечтаю на Олимпиаду съездить! Причем именно на зимнюю!
BUTTON_QUOTE

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha