Print this page
П'ятниця, 20 травня 2016 13:15

Коли пам'ять збирає друзів

Автор: 
Rate this item
(1 Vote)

Кіровоградщина завжди славилася своїми видатними тренерами, які здобули заслужене визнання далеко за межами нашої області. Але, на превеликий жаль, найкращі з найкращих пішли у вічність дуже рано. Тому наш обов`язок зробити все можливе, щоб пам'ять про легендарних наставників не згасала.

Нещодавно ми розповідали про легкоатлетичний турнір, присвячений пам'яті Володимира Іванця. Цього разу мова піде про змагання з баскетболу пам'яті Віктора Олексійовича Дубіна.

Із Віктором Дубіним пов'язана ціла епоха в історії не лише нашого баскетболу, а й факультету фізвиховання Кіровоградського педагогічного університету. Адже після закінчення тоді ще педінституту імені О.С. Пушкіна, Віктор Олексійович залишився працювати на рідному факультеті, пройшовши шлях від ассистента до доцента кафедри теорії та методики олімпійського та професійного спорту. Він був справжнім Педагогом з великої літери, навчаючи своїх студентів не лише азам професії, а й життєвим премудростям. Багато учнів досі згадують ті уроки із вдячністю. А баскетбол був його життям, і чудовою та захоплюючою гри Віктор Дубін віддавав всього собі без, без залишку. Він був тренером-максималістом, тренуючи чоловічу та жінку збірні команди ФФВ і вимагаючи від своїх підопічних йти лише переможним шляхом. А ще Віктор Олексійович блискуче проявив себе як баскетбольний арбітр, за що йому абсолютно заслужено було присвоєно національну, а згодом і всесоюзну суддівську категорію. Він живий у невгамовному темпі, практично не відпочиваючи і не зважаючи на проблеми. І серце не витримало такого шаленого ритму. Для всіх, хто знав, любив, поважав Віктора Дубіна, звістка про його передчасну смерть стала шоком. Адже уявити наш світ без цієї великої, сповненої життєвої радістю та енергією людини, з її неповторним гумором та оглушливим оптимізмом – було просто неможливо. Але недарма кажуть, що Бог забирає до себе найкращих, а пам'ять про чудових людей живе у серцях та справах їх учнів. Свідченням цьому є баскетбольний турнір, який вже у 19-ті організували та провели вихованці Віктора Олексійовича Дубіна на згадку про свого вчителя.
Формат змагань рік у рік змінювався і цьогорічний турнір не став винятком. Тепер це були виключно ветеранські змагання за участь не лише чоловічих, а й жіночих команд. Згоду на долю дали по чотири команди чоловіків та жінок, але через трагічні обставини (смерть одного із баскетболістів) чоловіча збірна Київської області до Кіровограда не приїхала. Серед представників сильної статті грали баскетболісти Кіровоградської, Дніпропетровської областей та Дружківки Донецької області. Жіночі команди були з Кіровограда, Кривого Рогу, Одеси та БК Ladies-Legion (Київ). Приємно та символічно, що жіночі колективи на цей турнір запрошувала донька Віктора Дубіна Світлана Разіна:
- Зрозуміло, що у дитячі та юнацькі роки я займалася баскетболом. Але потім спорт відійшов на інший план, а згодом захопили інші життєві справи і було не до баскетболу. Та понад рік тому я доєдналася до ветеранського жіночого баскетболу. Дівчата із криворізької команди запитали у мене: «Світло, чому ти сидиш сама в Кіровограді? Поїдь у Мукачеві та спробуй свої сили у жіночій баскетбольній лізі». Я погодилась. І зіграла за Закарпатську команду на турнірі, який проходив у Києві. Згодом ці змагання проходили в Мукачевому і мене до своїх лав запросили криворіжанки. Коли киянки побачили мене у складі Кривого Рогу, також попросили допомогти і їм. Загалом, коли комусь була потрібна допомога, я приєднувалася до тієї команди. Потім я поїхала до Івано-Франківська, Кривого Рогу. І за календарем наближалася дата 14 травня, коли у Кіровограді проходитиме традиційний турнір пам'яті мого батька. Я звернулася до віце-президента обласної федерації баскетболу, вихованки батька Людмилі Сиділо з пропозицією запросити на ці змагання жіночі команди. Вона підтримала цю ідею. Тож маємо жіночі колективи на наших змаганнях. Я всіх рада побачити біля стін цього прекрасного спортивного залу, адже ми – дівчата з Кіровограда, Києва, Кривого Рогу та Одеси – це одна баскетбольна батьківщина. Хочу відзначити, що в нас зібралися тут жінки різного віку. Найстаршій баскетболістці на майданчику, яка грає за одеську команду, Наталі Корольовій 62 роки. Вона до того ж поїде на чемпіонат Європи до Хорватії у складі ветеранської збірної України. Наталя гратиме у віковій категорії 50+. Я також буду брати участь у європейській першості, але у віковій категорії 40+. Також і дехто з чоловіків, учасників кіровоградського турніру, змагатиметься на баскетбольних майданчиках Хорватії у віковій категорії 55+. Тож кіровоградські баталії, де ми погодилися не визначати переможців, стануть чудовою перевіркою сил перед міжнародними змаганнями, на яких ми, сподіваюся, гідно представимо Україну.
Чоловічі ж команди на цей турнир запрошував гравець збірної Кіровоградської області, людина, що забезпечує всю фото- та відеозйомку баскетбольних матчів у Кіровограді Олександр Сухонос, який поділився з нами своїми враженнями та відчуттями:
- Ви знаєте, ветеранським цей турнір став лише рік тому. До того учасниками були студентські колективи, місцеві команди, адже Віктор Дубін багато уваги приділяв розвитку молодіжного та студентського спорту. Але останнім часом чимало розвитку набуло розвитку ветеранського спорту в Україні. Турніри для ветеранів проходили і у Житомирі, і у Харкові, і у Кривому Розі. Тож якось і реорганізували Кубок пам'яті Віктора Дубіна у ветеранські змагання. Я познайомився з капітаном команди Дружківки Юрієм Ісаєвим, і мені вдалося переконати його з партнерами взяти участь у нашому турнірі. Дніпропетровці – це вже традиційні учасники наших змагань. Мала бути ще і київська команда, але в них трапилося горе, пішов із життя їхній гравець, тому, зрозуміло, що їх на нашому турнірі немає. Можна було б зробити цей турнір більш масштабним, залучити більше команд, але нам цього не дозволяє фінансова сторона. У цьому році вперше підтягнулися до нас і жіночі команди. За це велика дяка доньці Віктора Олексійовича – Світлані. Тож, як бачите, турнір розвивається, збирає нових учасників, а значить має прекрасні перспективи у майбутньому...
У складах команд грало багато вихованців Віктора Олексійовича. Одним із таких є гравець колективу з Дніпропетровщини Олександр Тищенко, який розповів, що для нього означає брати участь у цьому турнірі:
- Віктор Олексійович був моїм першим тренером, який навчив мене не лише баскетболу. Він був не лише спортивним наставником, а й наставником з життя. Участь у цьому турнірі – це данина пам'яті своєму тренеру. Ми неначе знову молоді, біля строю. І перемога для нас не головна, адже той, хто вийшов на майданчик — уже переможець.
- Згадайте Віктора Олексійовича. Яким він був людиною?
- Він був мудрим, чесним, добрим. З ним можна було вирішити будь-які питання, хоч побутове, хоч моральне, хоч баскетбольні. Тому, це людина з великої літери.
- Як ви оцінюєте рівень гравців на цих змаганнях?
- Це наші друзі, з якими ми всю життя грали. У нашому віці вже можна говорити так, що рівень залежить від того, скільки в кого позбулося сил. Якось кажуть, кому що природа заклала. Але зрозуміло, що друзі у житті, а на майданчику — суперники. Коли виходиш грати, то друзів немає. Потрібно боротися вигравати. Але одразу по свистку кожен один одному знову стає другом. От перед матчем хотів розім'ятись, але не було часу, бо доки зі всіма привітаєшся…
- Чи маєте вашу команду завдання перемогти на турнірі?
- Ні, у нас є завдання взяти долю. А як складеться – побачимо. Звичайно, в душі хочеться виграти, бо інакше – навіщо взагалі грати? А так, щоб стояло конкретне завдання, щоб перемогти — такого немає.
Ще один вихованець Віктора Дубіна В’ячеслав Марченко грав за команду Кіровоградщини. Нині він проживає в Києві, але з радістю погодився взяти участь у турнірі, присвяченому пам'яті його тренера.
- Для мене цей турнір – можливість віддати шану своєму вчителю, тренеру, наставнику, людині, яка мене виховала, яка, можна сказати, дала мені дорогу не лише у баскетбол, а й у життя. Віктора Олексійовича не можна описати двома словами. Це людина, безмежно віддана улюбленій справі, яка вдохновила спортивні та життєві звершення дуже багатьох. Чимало учасників цього турніру якраз і є його вихованцями. Я вважаю, що ті настанови, які він давав нам під час навчання, тренувань, допомагають нам і досі в особистій житті.
- Як вам взагалі гралось? Наскільки важко чи легко було?
– Нормально гралося. Майданчик прямокутний, два кільця, м'яч круглий. Нічого не змінилося.
- Чи хочеться вам перемогти?
- Звісно, адже яка тоді мотивація грати, коли не прагнеш виграти. Поразки, навіть у таких дружніх турнірах, все одно зачіпають тобі.
Уперше в цьому році учасниками турніру пам'яті Віктора Дубіна була команда з Дружківки (Донецька область). Нам вдалося поспілкуватися із капітаном цього колективу Юрієм Ісаєвим:
- Наша команда яка називається "Баскет-Ветеран", була заснована вісім років тому. Усі наші гравці грали у професійних баскетбольних лігах. На завершення кар'єри перейшли під прапори ветеранського спорту. Ми активно беремо участь у чемпіонатах України, були й переможцями та призерами. Вигравали також різні спартакіади. Дехто з наших гравців у 2014 році у складі збірної України брав участь у чемпіонаті світу. Зараз готуємось до чергової першості країни та до чемпіонату Європи.
– Що для вас означає доля у кіровоградському турнірі?
- По-перше, для нас це старі зв'язки, які ми намагаємось підтримувати. Впродовж сезону постійно зустрічаємося із командами на баскетбольних майданчиках Кіровограда, Києва, Кривого Рогу, Дружківки. Для нас цей турнір є важливим ще й з тієї точки зору, що наш регіон зараз постійно на слуху. Ми хочемо довести, що Україна є єдиною країною. Немає поділу між центром, заходом, півднем та сходом.
Зрозуміло, що господарі турніру, кіровоградці мали дві команди — чоловічу та жіночу. Але так само двома колективами приїхали до нашого міста і представники Дніпропетровщини. Про свої команди розповів президент клубу “Ветеран Баскет” Віктор Якубовський:
- У нашому клубі - дві команди, щоправда, різного віку. Жіноча – це 40+, чоловіча – 50+. Ми постійно приїжджаємо на цей турнир, є традиційними його учасниками. У цьому році вперше тут змагаються жіночі команди, тож і ми приїхали двома колективами. Наша жіноча команда із Кривого Рогу є бронзовим призером чемпіонату України, чоловіки буквально нещодавно стали чемпіонами країни. Приїжджаємо на ці змагання з того, що ветеранський баскетбол, та і взагалі спорт, це в першу чергу, спілкування, зустріч із давніми друзями. Тож на баскетбольній площадці ми демонструємо те, що через свої фізичні можливості можемо показати. Наприклад, ви самі побачили, якою запеклою була боротьба у нашому матчі проти кіровоградців. Я думаю, що ті глядачі, які були присутні на грі, отримали задоволення. Жінки наші програли господаркам. Але є певні нюанси. Наші дівчата лише перший рік грають разом, тож потрібна ще година для того, щоб вони відновили свої фізичні кондиції, притерлися одна до одної, зігралися. Також одним з ключових факторів нашого враження є те, що команда з Кіровограда молодша за віком.
Як ви вже зрозуміли, переможці та призери на цьогорічних змаганнях не визначалися. Усі отримали однакові кубки, медалі, пам'ятні подарунки. Що стосується боротьби на баскетбольній площадці, то всі свої матчі виграли чоловіки із Дружківки та господарки змагань із Кіровограда. Показово, що за рідкісним виключенням, матчі проходили у цікавій конкурентній боротьбі, коли частка зустрічей вирішувалася навіть на останніх секундах. І тут все було по-справжньому: влучні триочкові, блок-шоти, швидкі комбінації, гарна захист та неповторні емоції. Тож ті вболівальники, які протягом трьох днів спостерігали за поєдинками, могли переконатися, що, можливо, швидкості вже не ті, але майстерність у ветеранів нікуди не поділася, а пороху в порохівницях ще вистачає.

Найбажанішим гостем на цьому турнірі, мабуть, найпалкішим уболівальником, завжди є дружина Віктора Дубіна Надія Іллівна. Вона із захопленням спостерігала за всіма іграми та поділилася із нами своїми емоціями:
– Я сьогодні тут зустріла так багато своїх дітей. Бо як було. Віктор Олексійович був тренером, а мене вони мамою називали. Минулого року також був турнір, але не такий масштабний. Сьогодні ж я стільки рідних мені обличчя побачила. І переживаю за всіх хлопців так, ніби вони на чемпіонаті світу грають. Усі підходять до мене, заспокоюють, а я не можу. Донька моя грає на майданчику, Світлана Разіна. Вона взяла та створила кіровоградську жіночу команду. І дівчата їй настільки вдячні, що й мені найприємніше. Але ви знаєте, Віктор Олексійович заслуговує на те, аби на його честь проводили такі турніри. Він як тренер був сильним, суворим. Та в нього було таке багатство душі, що довкола нього завжди об'єднувалося стільки рідних нам людей. Але вийшло так, що я дуже рано без нього втратила. Та я досі дивлюсь біля вікна і чекаю, коли він приїде до під'їзду. Не можу зараз без нього нікуди й поїхати, бо ті, як він міг організувати відпочинок, під час того, як ми перебували десь на виїзді чи на зборах, мало хто може організувати. Наші гравці були нашими друзями, з якими ми разом і у залі, і на відпочинку. Боляче, що його немає, але дуже приємно, що його пам'ятають. Я дуже вдячна всім, хто зробив це баскетбольне свято таким дружнім, цікавим та неповторним. У мене немає сумнівів у тому, що ми знову зустрінемося через рік і знову я буду й сумувати, і радіти одночасно. Нехай усім щастити.
Сергій Цигульський, Юрій Ілючек, “Спортревю NEW”

Read 3680 times Last modified on П'ятниця, 20 травня 2016 13:21

Latest from SportРепортер

COMMENTS_LIST_HEADER  

Наташа Королева
0 #1 Наташа Королева Субота, 21 травня 2016
Турнир был классным!Я получила массу удовольствия,не смотря на травму!Хотелось играть и играть!Приём великолепный!Сп асибо всем!
BUTTON_QUOTE

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha