Вход или Регистрация | Забыли пароль? |

Футбол Баскетбол Бейсбол Легкая атлетика ФСО Спартак Олимпийские игры
Экономное отопление для дома
Пятница, 20 Май 2016 13:15

Коли пам’ять збирає друзів

Автор 
Оцените материал
(1 Голосовать)

Кіровоградщина завжди славилася своїми видатними тренерами, які здобули заслужене визнання далеко за межами нашої області. Але, на превеликий жаль, кращі з найкращих пішли у вічність дуже рано. Тому наш обов`язок зробити все можливе, щоби пам’ять про легендарних наставників не згасала.

Нещодавно ми розповідали про легкоатлетичний турнір, який був присвячений пам’яті Володимира Іванця. Цього разу мова піде про змагання  з баскетболу пам’яті Віктора Олексійовича Дубіна.

Із Віктором Дубіним пов`язана ціла епоха в історії  не лише нашого баскетболу, але й факультету фізвиховання Кіровоградського педагогічного університету. Адже після закінчення тоді ще педінституту імені О.С. Пушкіна, Віктор Олексійович залишився працювати на рідному факультеті, пройшовши шлях від асистента до доцента кафедри теорії та методики олімпійського та професіонального спорту. Він був справжнім Педагогом з великої літери, навчаючи своїх студентів не тільки азам професії, але й життєвим премудростям. Багато учнів до цього часу згадують ті уроки із вдячністю. А баскетбол був його життям, і чудовій та захоплюючій  грі Віктор Дубін віддавав всього себе без, без залишку . Він був тренером-максималістом, тренуючи чоловічу та жіночу збірні команди ФФВ і вимагаючи від своїх підопічних іти лише переможним шляхом. А ще Віктор Олексійович блискуче проявив себе як баскетбольний арбітр, за що йому, абсолютно заслужено, було присвоєно національну, а згодом і всесоюзну суддівську категорію. Він жив у невгамовному темпі, практично не відпочиваючи і не зважаючи на проблеми. І серце не витримало такого шаленого ритму. Для всіх, хто знав, любив, поважав Віктора Дубіна, звістка про його передчасну смерть стала шоком.  Адже уявити наш світ без цієї великої, сповненої життєвою радістю та енергією людини, з її неповторним гумором і приголомшливим оптимізмом – було просто неможливо. Але недарма кажуть, що Бог забирає до себе найкращих, а пам`ять про чудових людей живе у серцях і справах їх учнів. Свідченням цьому є баскетбольний турнір, який вже в 19-те  організували та провели вихованці Віктора Олексійовича Дубіна в пам'ять про свого  вчителя.
Формат змагань із року в рік  змінювався і цьогорічний турнір  не став винятком. Тепер це були виключно ветеранські змагання за участі не тільки чоловічих, але й жіночих команд. Згоду на участь дали по чотири команди чоловіків і жінок, але через трагічні обставини (смерть одного із баскетболістів) чоловіча збірна Київської області до Кіровограда не приїхала. Тож, серед представників сильної статі грали баскетболісти  Кіровоградської, Дніпропетровської областей  та Дружківки  Донецької області.  Жіночі команди були з Кіровограда, Кривого Рогу, Одеси та БК «Ladies-Legion» (Київ).  Приємно й символічно, що жіночі колективи на цей турнір запрошувала  донька Віктора Дубіна Світлана Разіна:
-    Зрозуміло, що в дитячі та юнацькі роки я займалася баскетболом. Але потім спорт відійшов на другий план, а згодом  захопили інші життєві справи й було не до баскетболу. Та більше ніж рік тому я доєдналася до ветеранського жіночого баскетболу. Дівчата із криворізької команди запитали в мене: «Свєт, чому ти сидиш сама в Кіровограді? Поїдь у Мукачево та спробуй свої сили у жіночій баскетбольній лізі». Я погодилась. І зіграла за Закарпатську команду на турнірі, який проходив у Києві. Згодом ці змагання проходили в Мукачево й мене до своїх лав запросили криворожанки. Коли киянки побачили мене у складі Кривого Рогу, також попросили допомогти і їм. Загалом, коли комусь потрібна була допомога, я приєднувалася до тієї команди. Потім я поїхала в Івано-Франківськ, Кривий Ріг. І по календарю наближалася дата 14 травня, коли в Кіровограді проходить традиційний турнір пам’яті мого батька. Я звернулась до віце-президента обласної федерації баскетболу, вихованки батька Людмили Сиділо з пропозицією запросити на ці змагання жіночі команди. Вона підтримала цю ідею. Тож  і маємо жіночі колективи на наших змаганнях. Я всіх рада бачити у стінах цього прекрасного спортивного залу, адже ми – дівчата з  Кіровограда,  Києва, Кривого Рогу  й Одеси – це одна баскетбольна родина. Хочу відзначити, що в нас зібралися тут жінки різного віку. Найстаршій баскетболістці на майданчику, яка грає за одеську команду, Наталі Корольовій 62 роки. Вона, до того ж, поїде  на чемпіонат Європи до Хорватії у складі ветеранської  збірної України. Наталя гратиме у віковій категорії 50+. Я також братиму участь у європейській  першості, але у віковій категорії 40+. Також і дехто з чоловіків, учасників кіровоградського турніру, змагатиметься на баскетбольних майданчиках Хорватії у віковій категорії 55+. Так що кіровоградські баталії, де ми погодилися не визначати переможців, стануть прекрасною перевіркою сил перед міжнародними змаганнями, на яких ми, сподіваюся, гідно представимо Україну.
Чоловічі ж команди на цей турнір запрошував гравець збірної Кіровоградської області, людина, що забезпечує всю фото- та відеозйомку баскетбольних матчів у Кіровограді Олександр Сухонос, який поділився з нами своїми враженнями й відчуттями:
-    Ви знаєте, ветеранським цей турнір став лише рік тому. До того учасниками були студентські колективи, місцеві команди, адже Віктор Дубін багато уваги приділяв розвитку молодіжного та студентського спорту. Але останнім часом чималого розвитку набув розвиток ветеранського спорту в усій Україні. Турніри для ветеранів проходили і в Житомирі, і в Харкові, і у Кривому Розі. Тож, якось і реорганізували Кубок пам’яті Віктора Дубіна у ветеранські змагання. Я познайомився з капітаном команди Дружківки Юрієм Ісаєвим, і мені вдалося переконати його з партнерами взяти участь у нашому турнірі. Дніпропетровці — це вже традиційні учасники наших змагань. Мала бути ще і київська команда, але в них трапилося горе, пішов із життя їх гравець, тому, зрозуміло, що їх на нашому турнірі немає. Можна було би зробити цей турнір масштабнішим, залучити більше команд, але нам цього не дозволяє фінансова сторона. У цьому році вперше підтягнулися до нас і жіночі команди. За це велика подяка доньці Віктора Олексійовича – Світлані.  Тож, як бачите, турнір розвивається, збирає нових учасників, а значить має прекрасні перспективи у майбутньому...
У складах команд грало багато вихованців Віктора Олексійовича. Одним із таких є гравець колективу з Дніпропетровщини Олександр Тищенко, який розповів, що для нього означає брати участь у цьому турнірі:   
-    Віктор Олексійович був моїм першим тренером, який навчив мене не тільки баскетболу.  Він був не лише спортивним наставником, а й наставником по життю. Участь в цьому турнірі — це дань пам’яті своєму тренеру. Ми неначе знову молоді, у строю. І перемога для нас не головне, адже той, хто вийшов на майданчик — уже переможець.
-    Згадайте Віктора Олексійовича. Якою він був людиною?
-    Він був мудрим, чесним, добрим. Із ним можна було вирішити будь-яке питання, хоч побутове, хоч моральне, хоч баскетбольне. Тому, це людина з великої літери.
-    Як ви оцінюєте рівень гравців на цих змаганнях?
-    Це наші друзі, з якими ми все життя грали. У нашому віці вже можна говорити так, що рівень залежить від того, скільки у кого лишилося сил. Як-то кажуть, кому що природа заклала. Але зрозуміло, що друзі в житті, а на майданчику — суперники. Коли виходиш грати, то друзів немає. Треба боротися вигравати. Але одразу по свистку кожен один одному знову стає другом. От перед матчем хотів розім’ятись, але не було часу, бо допоки з усіма привітаєшся…
-    Чи є у вашої команди завдання перемогти на турнірі?
-    Ні, у нас є завдання взяти участь. А як складеться — побачимо. Звичайно, в душі хочеться виграти, бо інакше – навіщо взагалі грати? А так, щоб стояло конкретне завдання перемогти — такого немає.
Ще один вихованець Віктора Дубіна В’ячеслав Марченко грав за команду Кіровоградщини. Нині він проживає в Києві, але з радістю погодився взяти участь у турнірі, присвяченому пам’яті його тренера.
-    Для мене цей турнір — можливість віддати шану своєму вчителю, тренеру, наставнику, людині, яка мене виховала, яка, можна сказати, дала мені дорогу не тільки в баскетбол, а і в життя. Віктора Олексійовича не можна описати двома словами. Це людина, безмежно віддана улюбленій справі, яка надихнула на спортивні та життєві звершення дуже багатьох. Чимало учасників цього турніру якраз і є його вихованцями. Я вважаю, що ті настанови, які він давав нам під час навчання, тренувань, допомагають нам і до цього часу в особистому житті.
-    Як вам взагалі гралося? Наскільки важко чи легко було?
-    Нормально гралося. Майданчик прямокутний, два кільця, м’яч круглий. Нічого не змінилося.
-    Чи хочеться вам перемогти?
-    Звісно, адже яка тоді мотивація грати, коли не прагнеш виграти. Поразки, навіть у таких дружніх турнірах, все одно зачіпають тебе.
Уперше в цьому році учасниками турніру пам’яті Віктора Дубіна була команда з Дружківки (Донецька область). Нам вдалося  поспілкуватись із капітаном цього колективу Юрієм Ісаєвим:
-    Наша команда яка називається «Баскет-Ветеран», була заснована вісім років тому. Усі наші гравці грали у професійних баскетбольних лігах. По завершенню кар’єри перейшли під знамена ветеранського спорту. Ми активно беремо участь у чемпіонатах України, були й переможцями і призерами. Вигравали також різні спартакіади. Дехто із наших гравців у 2014 у складі збірної України брав участь у  чемпіонаті світу. Зараз готуємося до чергової першості країни й до чемпіонату Європи.
-    Що для вас означає участь у кіровоградському турнірі?
-    По-перше, для нас це старі зв’язки, які ми намагаємося підтримувати. Протягом сезону постійно зустрічаємось із командами на баскетбольних майданчиках Кіровограда, Києва, Кривого Рогу, Дружківки. Для нас цей турнір є важливим ще й із тієї точки зору, що наш регіон зараз постійно на слуху. Ми хочемо довести, що Україна — єдина країна. Немає поділу між центром, заходом, півднем та сходом.
Зрозуміло, що господарі турніру, кіровоградці, мали дві команди — чоловічу та жіночу. Але так само двома колективами приїхали до нашого міста і представники Дніпропетровщини. Про свої команди розповів президент  клубу “Ветеран Баскет” Віктор Якубовський:
-    У нашому клубі — дві команди, щоправда, різного віку. Жіноча — це 40+, чоловіча — 50+. Ми постійно приїжджаємо на цей турнір, є традиційними його учасниками. У цьому році вперше тут змагаються жіночі команди, тож і ми приїхали двома колективами. Наша жіноча команда з Кривого Рогу є бронзовим призером чемпіонату України, чоловіки буквально нещодавно стали чемпіонами країни. Приїжджаємо на ці змагання тому, що ветеранський баскетбол, та і взагалі спорт, це в першу чергу, спілкування, зустріч із давніми друзями. Тож на баскетбольному майданчику ми демонструємо те, що в силу своїх фізичних можливостей можемо показати. Наприклад, ви самі бачили, якою запеклою була боротьба в нашому матчі проти кіровоградців. Я думаю, що ті глядачі, які були присутніми на грі, отримали задоволення. Жінки наші програли господаркам. Але є певні нюанси.  Наші дівчата лише перший рік грають разом, тож потрібен іще час для того, аби вони відновили свої фізичні кондиції, притерлись одна до одної, зігралися. Також одним з ключових факторів нашої поразки є те, що команда з Кіровограда молодша за віком.
Як ви вже зрозуміли, переможці та призери на цьогорічних змаганнях не визначалися. Всі отримали однакові кубки, медалі, пам`ятні подарунки. Що стосується боротьби на баскетбольному майданчику, то всі свої матчі виграли чоловіки із Дружківки та господарки змагань із Кіровограда. Показово, що за рідким виключенням, матчі проходили у цікавій конкурентній боротьбі, коли доля зустрічей вирішувалася навіть на останніх секундах. І тут усе було по-справжньому: влучні трьохочкові, блок-шоти, швидкі комбінації, хороший захист та неповторні емоції. Так що ті вболівальники, які протягом трьох днів спостерігали за поєдинками, могли переконатися, що, можливо, швидкості вже не ті, але майстерність у ветеранів нікуди не поділася, а пороху в порохівницях іще вистачає.

Найбажанішим гостем на цьому турнірі  й, мабуть, найпалкішим уболівальником, завжди є дружина Віктора Дубіна  Надія Іллівна. Вона із захватом спостерігала за  всіма іграми та поділилась із нами своїми емоціями:
-    Я сьогодні тут зустріла так багато своїх дітей. Адже як було. Віктор Олексійович  був тренером, а мене вони мамою називали. У минулому році також був турнір, але не такий масштабний. Сьогодні ж  я стільки рідних мені облич побачила. І переживаю за всіх хлопців так, неначе вони на чемпіонаті світу грають. Усі підходять до мене, заспокоюють, а я не можу. Донька моя грає на майданчику, Світлана Разіна. Вона взяла і створила кіровоградську жіночу команду. І дівчата їй настільки вдячні, що й мені самій приємно. Але ви знаєте, Віктор Олексійович заслуговує на те, аби в його честь проводили такі турніри. Він як тренер був сильним, суворим. Та в нього було таке багатство душі, що навколо нього завжди об’єднувалося  стільки рідних нам людей. Але вийшло так, що я дуже рано без нього лишилася. Та я досі дивлюсь у вікно і чекаю, коли він приїде до під’їзду. Не можу зараз без нього нікуди й поїхати, бо те, як він міг організувати відпочинок, під час того, як ми перебували десь на виїзді чи на зборах, мало хто може організувати. Наші гравці були нашими друзями, з якими ми разом і в залі, і на відпочинку. Боляче, що його немає, але надзвичайно приємно, що його пам’ятають.  Я дуже вдячна всім, хто зробив це баскетбольне свято таким дружнім, цікавим і неповторним.  У мене немає сумнівів у тому, що ми знову зустрінемося через рік і  знову я буду й сумувати, і радіти одночасно. Нехай усім щастить.
Сергій Цигульський, Юрій Ілючек, “Спортревю NEW”

Прочитано 2343 раз Последнее изменение Пятница, 20 Май 2016 13:21

Комментарии  

Наташа Королева
0 #1 Наташа Королева 21.05.2016 08:25
Турнир был классным!Я получила массу удовольствия,не смотря на травму!Хотелось играть и играть!Приём великолепный!Сп асибо всем!
Цитировать

Добавить комментарий

Правила добавления комментариев


Защитный код
Обновить

Галерея Світла, Интернет-магазин светотехники

Доставка цветов в Кропивницком

Аромат дерева - товары для копчения