Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 

Останні новини

Середа, 14 травня 2014 11:41

Королівські перспективи

Автор: 
Rate this item
(5 votes)
Владимир Абраменко Владимир Абраменко http://uc.kr.ua/

Сьогодні ми продовжуємо цикл публікацій, пов'язаний із підготовкою спортсменів Кіровоградщини до Олімпійських ігор 2016 року у Бразилії. Нагадаємо, що на попередньому головному старті спортивного чотириріччя в Лондоні наших атлетів із низки об'єктивних та суб'єктивних причин не було.

І для того, щоб уникнути подібного у майбутньому, потрібно акцентувати увагу на олімпійських перспективах та проблемах уже зараз.

Минулого разу ми поговорили про шанси на поїздку до Ріо-де-Жанейро («УЦ» № 17 від 24 квітня 2014 року) вихованців кіровоградської школи спортивної гімнастики, а сьогодні настала черга королеви спорту. Саме у легкій атлетиці розігрується найбільша кількість олімпійських нагород, а інтерес до цих змагань просто неймовірний. Тішить, що останнім часом, незважаючи на відсутність нормальних умов для підготовки, легкоатлети нашої області досягали значних успіхів. Про плани та перспективи цього сезону для представників одного з наймасовіших та найпопулярніших видів спорту ми попросили розповісти старшого тренера збірної Кіровоградської області з легкої атлетики Володимира Абраменка.


Про трійку нашої надії
- Почну з того, що ще рік тому, коли в обласному управлінні молоді та спорту було поставлено питання щодо наших олімпійських перспектив, я відповів, що у нас є трійка потенційних кандидатів на поїздку до Бразилії. І зараз знову назву цих легкоатлетів. Це неодноразовий чемпіон України з бігу на 400 метрів з бар'єрами Денис Тесленко, який тренується під керівництвом своїх батьків Олександра та Олени Тесленко. Це учасник молодіжної першості Європи, підопічний Геннадія Здитовецького Дмитро Яковенко (на фото внизу), який цього сезону злетів у стрибках у висоту на 2 метри 24 сантиметри. Також непогані шанси на участь в Олімпійських іграх має вихованка тренера з Олександрівки Вадима Приймака Тетяна Мельник. Наразі Таня навчається у Республіканському вищому училищі фізичної культури у Києві та є чемпіонкою України у юнацькому віці у бігу на 400 метрів з бар'єрами, а також володаркою срібла на цій дистанції серед молоді. Діти вже виконали нормативи майстрів спорту України, а Тетяні до майстерного показника залишилося трохи.
З чого я виходжу, коли роблю ставку саме на цих спортсменів? Насамперед це оптимальний для них вік. У легкій атлетиці є певні вікові зони для досягнень. Отож Денису Тесленку у 2016-му році буде 27 років, і досвіду участі у змаганнях різного рівня йому не позичати. Дмитру Яковенко виповниться 24 роки, а для прикладу скажу, що саме у цьому віці на пік своєї кар'єри вийшов український чемпіон світу у Москві та найкращий спортсмен України минулого року Богдан Бондаренко. Тож нашому Дімі та карти до рук. Тим більше, коли є такий приклад перед очима.

Таня Мельник трохи молодша за хлопців, але зараз у свої 19 років має чудовий потенціал, а в майбутньому здатна значно додати. Все залежатиме від того, як вона готуватиметься в час, що залишився до Олімпіади. Але за своїми фізичними параметрами це однозначна учасниця Олімпійських ігор. Вона дуже висока, швидка та стрімко прогресуюча.


Про олімпійський відбір
- Я не боюся давати цим атлетам такі щедрі аванси, бо знаю їх дуже давно. Вони підкуповують своєю працелюбністю, працездатністю, професійним ставленням до улюбленої справи, а ще мають відмінні людські якості. Щоправда, однозначно стверджувати, що всі троє зможуть пройти складний олімпійський відбір – не можна. Спортивне життя - штука мінлива, і багато може статися.

Декілька слів про олімпійський відбір, який у легкій атлетиці проводиться за об'єктивними факторами. Потрібно фінішувати першим чи другим на відбірному чемпіонаті України та при цьому виконати відповідний норматив, встановлений міжнародною федерацією легкої атлетики. Цей відбір розпочинається з 1 січня і триватиме до середини липня 2016-го олімпійського року. Саме в цей період потрібно показати свої найкращі результати, щоб стати повноцінним учасником бразильських стартів.


Вдалі віхи 2014-го
- Зрозуміло, що Олімпійські ігри – це вершина, до якої потрібно прагнути, і участь у таких грандіозних змаганнях вже сама по собі заслуговує на повагу. Але не всім судилося пробитися на Олімпіаду, а працюють наші тренери та атлети напружено та наполегливо щодня. Тому треба говорити про їхні найменші успіхи, особливо здобуті в наших непростих умовах для підготовки. А цього року нам вже є чим похвалитися. У січні 2014 року на першому старті сезону у Запоріжжі, на командному чемпіонаті України серед дорослих, Діма Яковенко став переможцем із результатом 2 метри 20 сантиметрів. А перед цим на Меморіалі Дем'янюка кіровоградський стрибун у висоту встановив особистий рекорд, подолавши планку на висоті 2 метри 24 сантиметри. Відзначу і Дениса Тесленка, який спеціалізується на бар'єрному бігу, але взимку фінішував у шістці найкращих у гладкому бігу на 400 метрів. При цьому він показав один із найкращих результатів у своїй кар'єрі. Таня Мельник змінила особистого наставника, оскільки її попередній тренер поїхав за контрактом за кордон. Поки проходило притирання до вимог нового тренера Володимира Федорця, взимку Тетяна фінішувала 8-ою у бігу на 400 метрів. Але потихеньку Таня виходить на свій оптимальний рівень.

Порадував нас усіх на молодіжному зимовому чемпіонаті України учень Павла Армашова Олександр Шелест, який здобув золото у бігу на 1500 метрів, а Діма Яковенко тут зазнав ушкодження, але встиг дострибнути до срібла.

Ще можу зазначити, що на юнацькому чемпіонаті України ми досягли того, чого не знала легка атлетика Кіровоградщини вже понад 15 років на офіційних стартах. Наші спортсмени 1997 року народження та молодше вибороли 5 медалей, що дозволило посісти 9-е місце у командному заліку. Дозвольте назвати наших героїв поіменно. Це вихованка тренера з Гайворона Валерія Кузя Яна Качур, яка стала переможницею на дистанції 200 метрів і здобула срібло на чотирисотметрівці. Бронзову медаль у бігу на 60 метрів у командну скарбничку приніс представник Малої Віскі, учень Ігоря та Олександра Шостаков Євген Неруш. Другою у потрійному стрибку, недотягнувши до золота лише 2 сантиметри, стала підопічна Геннадія Здитовецького Анастасія Думчева. І, нарешті, срібло приміряв наш квартет у так званій зимовій шведській естафеті (100, 200, 300, 400 метрів), в якій за збірну Кіровоградщини втекли Євген Неруш, олександрівець Володимир Кожухівський (тренер Вадим Приймак), кіровоградець ) та новомиргородець Денис Піменов (тренер Олександр Дарієнко).


Про труднощі та трепетне ставлення
- Але тут постає і проблема. Адже на юнацькому рівні в нас завжди були чемпіони та призери, а з переходом спортсменів на дорослий етап кар'єри вже потрібні серйозніші фінансові та тренувальні умови. І тут нам похвалитися було нема чим. На одному ентузіазмі надто далеко не поїдеш. Деякі талановиті спортсмени залишали рідні пенати у пошуках кращої частки. Ось, наприклад, вихованець тренера з Олександрівки Вадима Приймака, а останнім часом мій підопічний Анатолій Бондаренко минулого року став чемпіоном України серед юніорів у півмарафоні. А цього року він переміг на цій самій дистанції серед молоді. Ось тільки цю перемогу Толік приніс уже команді Дніпропетровської області, куди його переманили. І цей випадок, на жаль, не поодинокий. А для того, щоб не втрачати ось такі таланти, потрібно уважніше й трепетніше ставитися до висхідних зірочок. Потрібно розуміти, що перехід від юнацького до дорослого спорту – процес складний. Хоча я впевнений, що людина, яка відірвалася від свого коріння і підвела своїх перших вчителів, не зможе стати видатним спортсменом.

І це щастя, що це тріо, про яке я говорив раніше і яке претендує на участь в Олімпіаді, змогло вдало пройти крізь проблеми і продовжує захищати честь Кіровоградщини. Хоча складнощі з тим же Денисом Тесленком були, і він виїжджав до Києва та Дніпропетровська, де створювали найкращі тренувальні умови. Але завдяки найвищому професіоналізму його батьків – тренерів Олександра та Олени Тесленко – цього талановитого бігуна вдалося зберегти для кіровоградської легкої атлетики. І певен, що своє голосне слово Денис ще скаже. Щоправда, готувати атлета такого рівня на стадіоні МНС у районі Балашівки надзвичайно складно. Але що вдієш, якщо саме там є легкоатлетичне покриття, хоч якось придатне для тренувальних занять. А тут ще через відомі причини у Дениса відпала можливість виїжджати на збори у складі збірної команди України до Ялти. І той МНСний стадіончик може пишатися тим, що лише тут готується до стартів чемпіон України.


Про біль і радість
- Якщо вже зайшла розмова про нашу спортивну базу, то донедавна – це був найбільший біль та проблема. Влітку наші тренери працювали десь доведеться, а в зимовий час вся кіровоградська легка атлетика тулилася під дахом СДЮСШОР-2 ім.В.Верхоланцева. Користуючись нагодою, хотів би подякувати керівництву школи за те, що воно робить для розвитку нашого виду спорту. Адже, якби не було цієї спортивної школи в дендропарку, не було б у нас учасника молодіжного чемпіонату Європи Дмитра Яковенка та багатьох інших талановитих хлопців. А ось влітку у нас не лише тренування, а й змагання доводиться проводити у непростих умовах. Жодного нормального легкоатлетичного покриття в області на даний момент немає. Була надія, що його постелять у Олександрівці, але там виникли певні складнощі, і роботи закінчено не було.

І ви уявляєте, з якою наснагою ми чекаємо, коли ж закінчиться реконструкція на кіровоградському стадіоні «Зірка». Почуття, які ми відчуваємо – представники королеви спорту – важко передати словами. Я мешкаю в Кіровограді з 1974 року і застав всі етапи перетворень на головній спортивній арені області, що відбувалися за цей час. Покриття доріжки там також було різним: від гумово-бітумного до рездорових плит, на яких довелося ще самому бігати. А потім, після чергової реконструкції, ми дійшли того, що легкоатлетам на стадіоні місця вже не знайшлося.

І ось зараз на стадіоні відбувається справжнє диво. Ми отримуємо у своє розпорядження сучасну футбольно-легкоатлетичну арену, яка відповідає світовим стандартам. При цьому йдеться не лише про якісне легкоатлетичне покриття, яке укладається навколо основного футбольного поля. Немаловажно й те, що при цьому поблизу верхнього футбольного поля, яке буде огороджено окремою сіткою, будується і розминковий комплекс, де будуть сектори для метань, розбіг для стрибків у довжину, двосотметрова доріжка та сектор для стрибунів у висоту.

І все це робиться такими темпами, що просто дивуєшся. Багато хто намагався братися за цю справу, але здійснити цей проект, що здавався неймовірним, вийшло тільки зараз. Усе це вражає уяву. І головне, що всі процеси виконуються згідно з графіком і чітко контролюються Федерацією легкої атлетики України. Адже не випадково своє захоплення побаченим на кіровоградському стадіоні нещодавно висловив державний тренер з легкої атлетики, який відвідав Кіровоград, і виконавчий директор ФЛАУ Михайло Медведь. Тут уже планується проведення навчально-тренувальних зборів національної команди, не кажучи вже про різні змагання.

Наразі можна з упевненістю стверджувати, що з появою такого стадіону Кіровоград може перетворитися на легкоатлетичну мекку. А з урахуванням втрати Криму та непростої політичної обстановки у Донецьку, відбою від охочих у нас позмагатися та потренуватися не буде. І в тому, що у червні на стадіоні «Зірка» вже відбудуться намічені ФЛАУ змагання, можна анітрохи не сумніватися. І ми будемо пишатися не лише успіхами на кіровоградському баскетбольному майданчику, а ще й здобутками легкоатлетів, показаними на стадіоні «Зірка».

Честь і хвала президентові ФК «Зірка» Максиму Берьозкіну, який у такий непростий час взяв на себе величезну відповідальність, чималі фінансові витрати та доводить цю справу до логічного завершення. Скажу, що без наполегливості та цілеспрямованості президента ФЛАУ, нашого земляка Ігоря Гоцула, а також без копіткої роботи керівника нашої обласної федерації Геннадія Заболотного, такий масштабний проект навряд чи здійснився б.


Про особливості покриття «Мондо» та ентузіазм
– Ось тільки не варто очікувати стрімкого зростання результатів від кіровоградських легкоатлетів із появою такого якісного покриття бігової доріжки. Вся справа в тому, що покриття «Мондо» вимагає правильної техніки бігу та необхідних умов для відновлення. Щодня на цьому стадіоні тренуватися небажано, оскільки є ризик отримати серйозні ушкодження зв'язок та спини. Саме покриття дуже ефективно для змагального бігу, і потрібно дуже грамотно і правильно будувати тренувальний процес, щоб домагатися високих результатів. Потрібно чергувати тренування на цій доріжці з іншим покриттям. І тоді ефект буде більшим.

А у майбутнє я завжди дивився і продовжую дивитися з оптимізмом. Якщо сумніватися у всьому, то максимального результату ніколи не досягнеш. У спорті ж намагаюся дотримуватися поради Сергія Бубки, який абсолютно правильно наголосив, що поки є в запасі ще одна спроба, ти не програв. А кіровоградська легка атлетика ґрунтується на величезному ентузіазмі тренерів, які ведуть своїх учнів до нових досягнень. А з появою у нашому місті сучасної легкоатлетичної арени на стадіоні «Зірка» цей ентузіазм збільшиться багаторазово.

«УЦ»

Read 5467 times

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha