Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 



Ой у лузі червона калина / The Kiffness x Андрій Хлівнюк

Андрій Хлівнюк, фронтмен популярної української групи Boombox (Бумбокс) відмовився від турне США, заради того, щоб зі зброєю захищати свою державу від рашистської агресії

Олімпійські ігри 2022 у Пекіні
Кадр дня Спортрепортер
Найкращий кадр вчорашнього матчу

Останні новини

Середа, 09 січня 2019 15:06

Я озирнувся подивитися. Спортивні підсумки 2018-го очима очевидця

Автор: 
Rate this item
(3 votes)

Протягом багатьох років ми із колегами – спортивними журналістами Кіровоградщини пропонували читачам «УЦ» власну точку зору на спортивні події та пропонували своїх героїв минулого року. Але цього разу (може 25-річний ювілей газети вплинув) ми вирішили відійти від звичної традиції. Сьогодні я вирішив поділитися своїми враженнями та спостереженнями від 2018-го. Це був один із найцікавіших та найнасиченіших років у моїй журналістській кар'єрі, що безпосередньо пов'язано з найважливішими моментами спортивної історії України та Кіровоградщини.

Січневе передчуття…

Перший місяць зими запам'ятався урочистою церемонією проводів української олімпійської команди на зимові Ігри до Пхенчхана та офіційним прийомом посольства Кореї в Україні для офіційних осіб та журналістів, які мали працювати на Олімпіаді. Знаєте, на церемонії, що проходила у приміщенні Національної філармонії у Києві, тоді була така ситуація тривожного очікування. Адже з огляду на попередні досягнення на надзвичайний прорив розраховувати було складно. Про умови організації змагань та підготовку українських олімпійців можна було запросто поспілкуватися з корейським послом, керівниками профільного Міністерства та НОК України, тренерами та самими атлетами. Більшість зацікавлених поглядів було прикуто до «стріляючих лижниць», одягнених у парадні аж ніяк не спортивні костюми, та й до їхніх наставників. І мені пощастило того вечора поспілкуватися зі старшим тренером жіночої олімпійської команди Урошем Велепіцем, який був налаштований оптимістично, незважаючи на невдалий виступ підопічних на останніх передолімпійських стартах. Іншим спортсменам просто бажали успіхів, сподіваючись на те, що хтось та й «вистрілить». І один хлопець не вистрілив, а злетів на золотий щабель п'єдесталу. Але про це згодом. А поки що під час презентації олімпійського екіпірування фірми «РЕАК» і уявити собі не міг, що також одягнуся в цю форму і в Кореї вона зробить нас із колегами надзвичайно популярними.

А за кілька днів на посольському прийомі в київському готелі «Інтерконтиненталь» мене зраділа зустріч та спілкування одразу з двома екс-главами Кіровоградської облдержадміністрації. Із головою парламентського комітету українсько-корейського співробітництва Сергієм Ларіним встигли поговорити про нестачу професіоналізму у спортивній галузі. А з президентом Федерації бейсболу та софтболу України Андрієм Ніколаєнком, який кілька років продуктивно працював у посольстві нашої країни в Кореї, поспілкувалися про країну Ранкової Свіжості, її людей та пам'ятки, а також обговорили перспективи проведення у Кропивницькому кваліфікаційного турніру чемпіонату Європи з бейсболу. … Надихнула впевненість керівника ФБСУ у тому, що все в нас вийде. І адже вийшло.

Наприкінці місяця, отримуючи третій рік поспіль нагороду з рук легендарного Сергія Бубки, як редактор найкращої спортивної газети України за версією НОК – «Спортревю New» не міг і подумати, що вже у липні газета перестане виходити у світ. Але жодних образ і претензій до засновника «СN» президента ФК «Зірка» Максима Березкіна колектив нашої редакції не має і бути не може. Усі обіцянки та домовленості були виконані. Далі у справу вступили суто економічні чинники. Але закриття газети, в яку було вкладено частинку серця, поряд із невдалим виступом «Зірки» у футбольному чемпіонаті України, вважаю головними розчаруваннями 2018 року для спорту Кіровоградщини та для себе особисто. До невдач також віднесу невдалу спробу створення школи спортивного журналіста. Ну не дозріла поки що до такої безкоштовної освіти наша молодь

Олімпійський лютий

Друга в моїй кар'єрі «жива» Олімпіада, що проходила в корейському Пхенчхані, вийшла надзвичайно пізнавальною та захоплюючою. У цьому велика заслуга моїх київських друзів та колег Леоніда Веселкова та Любомира Луканюка, з якими провів ці неймовірні двадцять днів. Разом ми відвідали Рим, де встигли за один день насолодитися красою Вічного Міста та скуштувати справжньої італійської пасти та піци. Разом ми дивувалися корейській гостинності, ділили житло, де спали на підлогах з підігрівом і де господинею у нас була літня, але досі працююча, представниця стародавньої професії – хене (пірналиць, що занурюються на два метри без аквалангу у пошуках дарів моря), разом пробували фірмовий кімчі (салат, як правило, з дуже гострої квашеної капусти, яку готують у спеціальних глиняних глечиках), різні морепродукти та інші не менш гострі та смачні страви місцевої кухні, утрьох відвідували екскурсії, запропоновані організаторами Ігор (Рибний ринок та корейський) традиційне село Арарі та музей головної пісні Кореї - Аріран, що очищає ауру парк RomyZian, Димилітаризаційна зона з Північною Кореєю, один з найвідоміших буддійських храмових комплексів Кореї Наксанса), одна з яких у Парк кохання «Хесіндан» викликала фурор в Інтернеті після публікації . Але головне, за допомогою друзів, я відкривав для себе зимову Олімпіаду, яка залишила навіть трохи більші враження, ніж літні Ігри в Ріо. Ні, потрібно просто побачити наживо змагання на космічному рівні, наприклад, у чоловічому фігурному катанні, щоб пережити неповторну гаму почуттів. Але головною миттю Ігор були три неймовірні золоті спроби нашого лижного акробату Олександра Абраменка. Особливо третій стрибок, коли ми, які до цього не тішилися взагалі жодними нагородами, спочатку разом стали третіми, другими, а потім і першими. Це було справжнє безумство радості, яке завдяки нашому українському екіпіруванню та величезному прапору, привезеному Ленею Веселковим, потрапило до об'єктивів телекамер закордонних колег і на якийсь час зробило нас популярними. Ну а кількість уболівальників з інших країн, які хотіли з нами сфотографуватися та зробити селфі просто зашкалювало. Ось так простий та досить скромний хлопець Сашко Абраменко зробив щасливими не лише своїх співвітчизників. Знаєте, наступного дня після свого неймовірного та сенсаційного тріумфу Олександр спілкувався з Сергієм Бубкою, якому зізнався, що вважав олімпійських чемпіонів якимись напівбогами. Коли він сам виграв золото, то нічого надприродного в собі не відчув. Та й при особистому спілкуванні єдиний наш медаліст Пхенчхана наче бентежився від визнання, що раптом звалилося на нього.

І взагалі переважна більшість українських атлетів (поспілкуватися була можливість мало не з кожним) справили просто чудове враження своєю щирістю, відкритістю та навіть безпосередністю. А розчарували в цьому плані хіба що біатлоністки, котрі просто відмовлялися спілкуватися після невдалих перегонів. І це при тому, що зірковіші Фуркад, Макарайнен, Кузьміна, Вірер, Йоханес Бе та Домрачова приділяли увагу хоча б своїм журналістам, пояснюючи причини непереконливих виступів. І це ще одна особливість Олімпіад, що спортивні небожителі знаходяться поряд з тобою і за бажанням та доброю англійською акредитовані журналісти можуть поспілкуватися з кожним із учасників Ігор. Ну а я, який до цього бачив у справі таких живих геніїв, як Мессі, Болт, Фелпс, Байлз, зміг насолодитися неповторною майстерністю найкращих біатлоністів в історії Мартена Фуркада та Дар'ї Домрачової, лижниці Маріт Бйорген, а також Естер Ледецьки (перша олімпійська чемпіонка) видах – сноуборді та гірських лижах), Шона Уайта (триразовий олімпійський чемпіон у фрістайлі), гірськолижників Акселя Свіндаля та Марселя Хіршера, ковзаняра Свена Крамера, фігуристів Юдзуру Ханю та Олени Савченко та інших легенд світового спорту. Та й незабутній слід залишила невелика зустріч і фото з самим королем біатлону Оле-Ейнаром Бьорналеном, який приїхав до Кореї тренером збірної Білорусі, за яку виступала його дружина – Даша Домрачова. До речі, з білоруською примою та її основною суперницею Анастасією Кузьміною вдалося поспілкуватися.

Цілком розчарував, і не лише через перемогу «безіменної» збірної без прапора, хокей. Там просто, після відмови нхловецев, було нема на кого і нема на що дивитися. Найбільшим же відкриттям цієї, дай Боже не останньої для мене, зимової Олімпіади став керлінг, який збирав повні трибуни, захоплюючий і чарівний. Але, повторюся, що передати всі емоції, пережиті в Пхенчхані, просто неможливо.

Більше футбольна весна та ностальгія

Після Олімпіади навіть такі події, як участь у черговій церемонії «Герої спортивного року», де найкращими спортсменами 2017 року в Україні стали фехтувальник Ольга Харлан та боксер Олександр Хижняк, робота на матчі плей-офф Ліги Європи у Києві між київським «Динамо» та італійським «Лаціо» та фінал Кубка України між грандами нашого футболу в Дніпрі відійшли на другий план.

Але з радістю вперше відкрив для себе чудову, компактну, суто футбольну «Дніпро Арену». Тут немає грандіозності «Донбас Арени», помпезності та солідності «Олімпійського», ґрунтовності ОСК «Металіст» та фартової віддаленості «Арени Львів», на яких теж пощастило бути присутніми на великих поєдинках. Але на «Дніпро Арені» є своя родзинка, коли все відбувається поряд з тобою і ти чуєш, бачиш і відчуваєш усе, що відбувається якось особливо.

Ну, а в рідному місті отримав пропозицію про співпрацю від Центральноукраїнського бюро новин. Відразу зняв перший сюжет про відродження великих мотокросових гонок на трасі «Вербова Лоза» в Олександрії, де вперше за довгий час пройшов етап чемпіонату України. Знаєте, і перегони та робота дуже сподобалися. Це як повернутися в минуле, коли творили щось подібне до телекомпанії «ТВ-Центр», де 1997-го, за великим рахунком, і розпочиналася моя кар'єра у спортивній журналістиці.

Мрії, втілені у реальність

На початку червня була ще одна цікава поїздка до Києва, де нас із колегами вітали із професійним святом у чудовому екстрим-парку. Це фантастичний острівець спорту, де кожен може знайти собі заняття до душі. Тут я вперше детально познайомився з баскетболом 3 на 3, поспілкувався з президентом ФБУ Михайлом Бродським та отримав неофіційну пропозицію від НОК вирушити на юнацькі Олімпійські ігри до Аргентини. З урахуванням того, що у цих змаганнях мали взяти участь два представники Кіровоградщини вирішив спробувати здійснити те, що здавалося малоймовірним. Але, на щастя, меценати не вважали за мене нахабним після корейського вояжу і зрозуміли значущість аргентинських стартів для іміджу нашого міста та області, пообіцявши допомогу та підтримку.

А поки що проходив у Кропивницькому кваліфікаційний турнір чемпіонату Європи у групі С викликав просто бейсбольний бум не лише в нашій області, а й в Україні. Мені довелося бути присутнім на кількох засіданнях оргкомітету і повірте роботу було зроблено просто неймовірною. Тут треба віддати належне головному тренеру національної збірної України Олегу Бойку та наставнику «КНТУ-Біотехком» Юрію Бойку, які ризикнули винести свою ідею на загальне обговорення та отримали схвалення національної федерації. Далі нашу ініціативу затвердили на Виконкомі СЄВ і відступати вже не було куди. Хоча були й такі чиновники, які не вірили та пропонували відмовитися від бейсбольного Євро, через що виникли серйозні складнощі з фінансуванням проекту. Але спільними зусиллями, привівши арену в порядок у стислі терміни та при мінімумі коштів, ми разом осоромили скептиків, подарували місту свято та надихнули людей на освоєння азів бейсбольних правил. Кажу ми, бо був частиною цього дійства, радів аншлагам на трибунах, із задоволенням описував події на турнірі для місцевих та всеукраїнських ЗМІ та пережив розчарування та ейфорію в останній день. Так, тоді гримнула рятівна злива. І я, розібравшись за допомогою фахівців у нюансах регламенту, одним із перших заспокоїв уболівальників збірної України на трибунах інформацією про те, що останню результативну атаку румунської команди не буде зараховано, якщо погода не покращиться. На щастя природа зіграла за Україну. Але в цьому була найвища справедливість, оскільки цей успіх наші бейсболісти та тренери точно заслужили. Цей турнір, безперечно, став подією року для спортивної Кіровоградщини, якщо не подією десятиліття. Адже ніколи в історії змагання рівня чемпіонату Європи у головному місті Кіровоградщини не проводились.

Ах, ще ж був чудовий футбольний юнацький турнір, організований ФК «Зірочка» за підтримки спонсорів та меценатів, на який приїжджав Андрій Ярмоленко. Я провів з Андрієм майже цілий день і цей хлопець у людському плані мене підкорив своєю доступністю, відкритістю та відсутністю зіркових замашок. Він ще жартував, що кепкував над П'ятовим та Коноплянкою, кажучи, що їде дарує дітям радість у рідне місто товаришів по збірній. Адже Андрій на той момент був гравцем дортмундської «Боруссії» і знайшов час у своєму щільному тренувальному графіку. А ось знамениті вихованці кіровоградського футболу не виявили такого бажання і ніхто їх не наштовхнув на цю думку. Що не кажіть, а погравши в Європі, українські футболісти змінюються на краще і розуміють значення для кар'єри свого позитивного іміджу. Принаймні Андрій Ярмоленко, якому раніше колеги частенько дорікали за зарозумілість і небажання спілкуватися з журналістами, під час свого одноденного візиту до Кропивницького повністю спростував ті негативні оцінки. Потрібно було бачити очі хлопців, які отримували подарунки та фотографувалися з самим Ярмолою. Про це раніше вони могли лише мріяти. І жодній дитині і навіть дорослій Андрій не відмовив. І зараз хочеться побажати Андрію Яромоленку якнайшвидшого відновлення після тяжкої травми та повернення на футбольне поле.

А на футбольне поле стадіону «Зірка» влітку ще виходила і ветеранська збірна України, яка сенсаційно зіграла для себе внічию з нашими героями-воїнами з 3-го полку спецназу ім. Святослава Хороброго. Я із задоволенням біля краю поля прокоментував цей матч і бачив, якими розчарованими виглядали після фінального свистка Владислав Ващук, Віталій Косовський, Сергій Нагорняк, Володимир Єзерський, Едуард Цихмейструк, Віталій Рева, Богдан Шершун та їхні товариші. Адже нічийного результату з цією збірною в Україні досягли одиниці. І, може, цей успіх ще більше вселив впевненість у гравців ФК «Кропивницький», які восени виграли перший чемпіонат України Героїв АТО.

Аргентинська осіння одіссея

Мої нотатки та репортажі з 3-х юнацьких Олімпійських ігор ще свіжі в пам'яті читачів «УЦ» та шанувальників спорту України. А тому обмежусь лише невеликою констатацією фактів. Це найщиріші та найменш політизовані змагання з усіх, які пощастило висвітлювати. Такі старти роблять юних атлетів добрішими і згуртованішими. Адже багато медалей вони видобували у складах міжнародних збірних. З командних видів вразив баскетбол 3 на 3, який серйозно відрізняється від класичного баскетболу і чомусь більш перспективний в Україні. Були близькі до медалей наші юнацькі збірні і в Аргентині, але трішки не вистачило везіння та стійкості хлопцям та впевненості дівчатам.

Цікаво, що таких стартах просто немає віп-персон, бо і президент МОК Томас Бах і наші офіційні особи на чолі з Сергієм Бубкою вболівали за олімпійське майбутнє на трибунах разом із звичайними вболівальниками і скажу вам емоцій у них хлюпають через край, не менш як наш.

Мені ж пощастило побачити та сфотографувати сходження до олімпійського п'єдесталу нашої перспективних юнаків та дівчат, які, повірте, вражали. Нам би цих хлопців підтримати та створити їм належні умови. І радий, що серед призерів Буенос-Айреса 2018 виявився цілеспрямований та впевнений у собі кропив'янин Олег Дорощук. І нехай наш стрибун у висоту поки що бронзовий призер лише юнацької Олімпіади, але це перша така медаль для Кіровоградщини. Нагадаю, востаннє ми раділи за олімпійців Кіровоградщини далекого 2000-го року на дорослій Олімпіаді в Сіднеї, де Олександр Симоненко та Руслан Мезенцев стали срібними призерами. Дай Боже, щоб наступним призером Ігор у Токіо 2020 чи Парижа 2024 став Олег Дорощук, або інший талановитий учень Геннадія Здитовецького Дмитро Яковенко. Тим більше що Діма вже спробував свої сили в олімпійському Ріо. Та й інший наш учасник аргентинських стартів Ярослав Ткач має олімпійські перспективи у спортивному скелелазуванні. У Буенос-Айресі Ярик був другим у швидкісному підйомі та 11-му у багатоборстві за сумою трьох видів. З урахуванням майбутніх до Парижу 2024 р. поділів дисциплін, то у вихованця Миколи Побережця з'являються шанси замахнутися на олімпійську нагороду. Тож можливо, в Аргентині ми з вами стежили за першими кроками нових олімпійських героїв нашої області. Хоча вони і так і герої цього року, оскільки сама участь у таких представницьких змаганнях варта поваги.

Я ж своїм журналістським успіхом цієї олімпійської епопеї вважаю спілкування з кіровоградськими аргентинцями - родиною Бондаренко, які розповіли багато цікавого про своє 20-річне життя в Аргентині. Так що це вийшло відмінне у всіх відносинах відрядження.

Ще до власних здобутків року віднесу повернення до великого баскетболу як коментатора домашніх матчів «Золотого Віку» в мережі Інтернет, удосконалення в тележурналістиці на каналі СВN, заснування спортивної премії «СВNSports Award», одним із переможців якої став наставник ФК «Олександрія» Володимир Шаран . Саме ексклюзивне інтерв'ю для «УЦ», опубліковане вже 2019-го, із творцем головної української футбольної сенсації 2018 року вважаю за велику журналістську удачу.

Особистий залік

Окрім маси найцікавіших поїздок були призи НОК України та АСЖУ, обласна журналістська премія та на завершення року – найвища нагорода Асоціації спортивних журналістів України. Я скажу, навіщо мені потрібні такі нагороди? Це можливість показати людям, які мені довіряють, що я непогано роблю свою роботу, це певний сигнал для молодого покоління, що за бажання та любові до своєї роботи можна і не в столиці чогось добиватися і це сигнал для інших колег, які бачать, що спортивна журналістика в нашій області поки що жива та розвивається. Тому попереду нові амбітні плани, такі як поїздки на 2-і Європейські Ігри у Мінську, чемпіонат Європи з баскетболу у Латвії та Сербії, юнацький чемпіонат світу з футболу у Польщі, а також створення авторської спортивно-аналітичної телепрограми, авторського відеоблогу у Ютубі, модернізація власного сайту «Спортрепортер» та багато іншого. Головне любити спорт, вболівати за своїх улюбленців та бути здоровими.

Юрій Ілючек, спеціально для "УЦ".

Автор дякує Сергію Кузьменку, Юрію Гугленку, Руслану Згривцю, Сергію Максимову, Максиму Березкіну, Олексію Олійнику, Олександру Павленку, Андрію Ніколаєнку, Тиграну Хачатряну, Андрію та Олександру Кролевцову, Ігорю Волкову, Юлії Колесніковій за підтримку та допомогу.

Read 1233 times Last modified on Середа, 09 січня 2019 15:38

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha