Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 



Ой у лузі червона калина / The Kiffness x Андрій Хлівнюк

Андрій Хлівнюк, фронтмен популярної української групи Boombox (Бумбокс) відмовився від турне США, заради того, щоб зі зброєю захищати свою державу від рашистської агресії

Олімпійські ігри 2022 у Пекіні
Кадр дня Спортрепортер
Найкращий кадр вчорашнього матчу

Останні новини

Середа, 13 червня 2018 10:21

Для тих, хто не розуміє й для тих, хто бажає перемагати. Замітки про пройдений шлях

Автор: 
Rate this item
(2 votes)

Вчора, після отримання нагороди «Степовий орел», яка щорічно вручається найкращим журналістам Кіровоградщини, один із шанованих мною товаришів запитав: «А чого ти ще прагнеш? Адже в тебе вже є визнання на всеукраїнському та обласному рівні». Я замислився і відповів, дещо в шутку: «У мене немає ще міжнародної нагороди». Хоча ця відзнака у загальній журналістиці одна з найважливіших, адже вона показує, що спортивне напрямок також користується повагою і потроху визнається коллегами. Та все ж таки вразила реакція декотрих досвідчених та зовсім юних колег, які, коли намагався поділитися своєю радістю, дивилися на мене з абсолютним нерозумінням, ніби говорячи «А чим тут пишатися?»

Так ось шановні нерозуміючі мене колеги та відверті недруги відповім вам, що колись я поставив собі за мету досягти певних висот, займаючись виключно спортивною журналістикою і довів, що це без усіляких політичних уподобань, це цілком можливо. Вибачте, але небагато представників Кіровоградщини визнавалися найкращими в державі у своїй професії та отримували право працювати на грандіозних міжнародних форумах. Але я не про це, а про тих людей, котрі вірили у мої можливості та допомагали розвиватися.

А починалося все у далекому 1998-му році, коли разом із безмежно люблячим спортом людиною, моїм другом Юрієм Смірновим вирішили створити спортивну редакцію в кіровоградській телерадіокомпанії «ТВ-Центр», яку в народі називали «43-й канал». І це було, скажу не вагаючись, справжнє спортивне телебачення. Благо, засновник телекомпанії та газети «Україна-Центр», де ми згодом також ще виявимо свої вміння, Олександр Нікулін проти творчих експериментів ніколи не заперечував.

Так, ми десь порушували авторське право, але, здається, перші в цій країні, показували прямі трансляції з чемпіонатів світу з хокею, зимових Олімпійських ігор у Нагано, етапів чемпіонату світу з автоперегонів Формула-1 Олена Зубрилова, чемпіонатів провідних футбольних країн і навіть, тоді екзотичних першостей Аргентині та Бразилії. А ще я пишаюся тим, що мав можливість коментувати наживо майже чотири години легендарний фінал тенісного «Ролан Гаррос» за участю українця Андрія Медведєва та легендарного американця Андре Агассі. До речі, ні до цього, ні після, українці подібних злетів на мейджорах не досягали. Ну й нашою гордістю є неймовірна за тим часом трансляція на Донецьк домашнього кубкового матчу між «Зіркою» та «Шахтарем», який, до речі, кіровоградська команда виграла, що дуже збентежило мого тодішнього співкоментатора нині одіозного В'ячеслава Шарафутдінова. Того самого, котрий згодом відзначився тим, що достроково святкував перемогу «гірників» над «Севільєю», коли забивши голкіпер Палоп. А ще у нас були спортивні щотижневики та розповіді про юнацькі футбольні першості світу, де ми першими у кіровоградському медіапросторі звернули увагу на талант Ліонеля Месі, коли той став найкращим игроком такого турніру. Ну і обов'язкові трансляції всіх матчів «Зірки», хоч і з невеликим запізненням, безумовно, запам'яталися вболівальникам зі стажем. Це справді була неповторна, творча та неперевершена година, коли поруч із нами в різних редакціях «ТВ-Центру» творили зараз уже досвідчені та популярні кіровоградські квнщики, а ще свої перші телевізійні кроки робили журналісти Олена Левіна (Франтасова), Антоніна Крейтор, Олена Шворак та багато операторів, режисери монтажу, звукорежисери тощо. Це була робота в кайфі, яка, на жаль, швидко закінчилася, коли почалися певні проблеми у власника. Але головне, що всі ми продовжили свій журналістський шлях і, сподіваюся, ніколи не пошкодували про свій свідомий вибір. Потім у мене був різнобарвний період у газетах «Україна-Центр» та «Спортревю», коли траплялося усіляке. Але я дуже вдячний усім колегам по «УЦ» і особливо головному редактору Юхиму Мармеру, які витримали мої викрутаси і таки направили на вірну дорогу. Але саме за ці 14 років в «УЦ» я пройшов шлях від журналіста, який висвітлює обласні змагання, здобуває певний досвід та невеликий авторитет на Кіровоградщині до спеціального кореспондента «УЦ» на чемпіонаті світу з легкої атлетики, міжнародних футбольних матчах, Євро 2012, Нарешті, Олімпійських іграх.

А потім уже розпочався самостійний період роботи, коли вдалося переконати президента ФК «Зірка» Максима Березкіна відродити обласне спортивне видання, яке раніше було знищено тільки для того, щоб унеможливити критику обласних та міських спортивних керівників. І нам вдалося майже неможливе: зробити видання тричі поспіль найкращим у країні за підсумками конкурсу Національного олімпійського комітету. І це з нашою маленькою командою, до якої незмінно входили автор цих заметок, майстер комп'ютерного дизайну та верстки Руслан Фошка, фотокореспондент Павло Волошин та літературний редактор Світлана Ілючек, а ще більд-редактор Руслан Мусієнко, з яким разом розпочинали ще на «ТВ -Центрі» і який зробив «обличчя» газети «Спортревю New», перший дизайнер Андрій Флоренко, спортивні журналісти Андрій Мороз, Сергій Цигульський, Віталій Журак, позаштатні автори та багато інших. На жаль, зі всіх відомих причин вихід «СN» ми поки що вимушені припинити. Але надія на чергове відродження обласного спортивного щотижневика залишається. Ну а якщо цього не станеться, то я повідомлю вас про це першим і сконцентрую свою увагу на інших проектах.

Навіщо стільки літер – спитаєте ви? Та для того, щоб нагадай, що спортивна журналістика на Кіровоградщині була, є й, сподіваюся, буде. Досвідчених колег, які не люблять спорту і вважають тих, хто цим займається в різних іпостасях, ну, м'яко кажучи, нездарами – вже не переконаєш. Які б аргументи я не проводив. Ну а молоді колеги, які думають, що висвітлення різноманітних сесій, «битв за врожай», політичних скандалів та усіляких інших негараздів – це є їх журналістська місія можливо зрозуміють, що спортивні журналісти також чогось вартують, а та молодь, яка ще не визначилася може й погодитися, що немає нічого кращого за спортивні емоції, а можливість про це розповідати та справді радувати людей – приносити найвище насолоду. На жаль, це на заході спортивні журналісти досить поважні та авторитетні персони, які отримують за свою працю зарплатню, яка перевищує зарплату багатьох інших представників журналістської братії. У нас же фізична культура та спорт, як і спортивні журналісти, сподіваюся, поки що не на провідних ролях. Та мені особисто гріх скаржитися.

Мене дуже радує, що знаходяться ще люди, які дійсно розуміють значення та авторитет спорту. Вони готові вкладати власні кошти в спортивну журналістику не заради особистого піару та підняття іміджу, а для того, щоб про блискучі успіхи атлетів Кіровоградщини та України дізнавалося якомога більше українців, зокрема мешканців нашої області.

Тож, дякую всім, хто підтримує та вірю продовжити підтримувати мене особисто у прагненні до нових олімпійських вершин – це насамперед Максим Березкін, Сергій Максимов, Руслан Згривець, Олексій Олійник, Тигран Хачатрян, які першими зробили так, щоб моя мрія стала реальністю. Ну а Сергій Кузьменко, Юрій Гугленко, Андрій Ніколаєнко, Віктор Шмідт, Ігор Волков, Віктор Тюпа, брати Олександр та Андрій Кролевці та Олександр Павленко завжди готові протягнути руку допомоги.

Ну й насамкінець про те, що мені не вистачає – міжнародного визнання. Найкращий шлях до міжнародної відзнаки, до якої потрібно прагнути, це наполеглива робота на 10-ти Олімпійських іграх. На двох Олімпіадах у Ріо та Пхенчхані мені вже пощастило працювати. Не знаю, чи йдуть до загального заліку юнацькі Олімпійські ігри, але з радістю та завзяттям погодився відвідати в жовтні аргентинський Буенос-Айрес, щоб порівняти рівень підготовки, організації та напруження боротьби на дорослих та юнацьких іграх. Тим більше що там можуть виступити кілька наших юних земляків. Отже, незважаючи на всі негаразди та невдоволення недругів, ми будемо рухатися вперед до нових побед та досягнень.

Юрій Ілючек

Read 1014 times Last modified on Середа, 13 червня 2018 16:02

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha