Print this page
П'ятниця, 08 червня 2018 10:35

Про пригоди українців у Угорщині

Автор: 
Rate this item
(4 votes)

Ні для кого не секрет, що в наш час в Україні склалася така ситуація, через яку багато молодих амбітних людей змушені покинути країну в пошуках кращих місць для реалізації своїх планів.

Тут, одразу ж, дозволю собі невеликий відступ. Наша газета постійно інформує про перебіг усіх футбольних та фузальних змагань в області. І якщо з першим у нас ніби все гаразд, то від міні-футболу/футзалу на Кіровоградщині лише розвивається. Втім, уже зараз є люди, з якими він, власне, і асоціюється. Перш за все, йдеться про екс-гравців соколівського «Металлурга», «Енерго» та ФК «Тарасівка » Максима Скорова та Олександра Слівченка , які давно зарекомендували собі як справжні майстри міні-футбольної гри.

І від кінця минулого року, у прагненні спробувати щось нове та підвищити свій рівень, наші земляки подалися до сусідньої Венгриї виступати у Вищій лізі тамтешньої футзальної першості. Нещодавно сезон для хлопців завершився і вони повернулися на Батьківщину. Тож ми запросили їх до розмови, аби дізнатися про всі деталі угорського етапу у кар'єрі наших талановитих гравців.

Про початок Угорської етапу

М.С.: Історія нашого потрапляння до Угорщини почалася так. Вже досить давно ми знайомі із директором івано-франківського МФК «Ураган» Олегом Ковальським. Саме він мене ще одного кіровоградського футзаліста Сергія Чамуху запросив до «Урагану», де ми пробули рік. Ну а він знайомий із масажистом команди «Ньюрдюлай» Робертом Андрійчаком, якого наставник команди Норберт Ловаш попросив знайти трьох легіонерів, точніше – українців.

У підсумку Олег вивив Роберта на мене, а той запропонував приїхати на перегляд. Ну а я, у свою чергу, запропонував ще одну кандидатуру – Олександра Слівченка, з яким ми вже довгу годину грали у «Енерго» та ФК «Тарасівка».

О.С.: Вже на початку грудня ми вперше приїхали до Венгриї. Тренер «Ньюрдюлая» відразу відзначив хорошу підготовку та зазначив, що у нас непогані задатки футзалістів, але рости є куди. Саме розвитку ми й хотіли. І, чесно кажучи, справа тут точно не в грішах. Тож невдовзі, на початку року, ми підписали трудовий договір із командою.

Про третього нашого легіонера

М.С.: Історія з дозаявкою Антона Клушина почалася ще до підписання нами контракту. Коуч команди, після одного із тренувань, запитавши, чи можемо ми ще одного гравця знайти. Ну а шукати нам і не довелося, бо він був. Я розповів тренеру, що гарним варіантом для «Ньюрдюлаю» стане футзаліст із досвідом виступів у Екстра лізі чемпіонату України з футзалу за криворізький «Приват» та у Вищій лізі білоруської першості за команду «Граніт».

Додам, що Антон приїхав уже під самісіньке закінчення заявного періоду, а тому особливо до нього не дивувалися, а одразу заявили. І, впевнений, керівництво клубу про це не пошкодувало. Зараз Антон – незмінний гравець стартової п'ятірки та один із лідерів команди.

Про ставлення та проживання й рівень першості

О.С.: Спершу до нас ставилися дуже добре. Все ж таки нові люди в колективі. Мовний бар'єр, безперечно, був. Угорська мова складна. У команді мало хто спілкується англійською, буквально 2-3 особи. Той же тренер не розуміє англійської, тож спілкування з ним складалося досить важко.

М.С.: Ми жили у невеликому селі Почпетрі. Виступали, як ми вже говорили, у «Ньюрдюлаї» – це таке село поруч, але матчі проходили у місті Ньюрбатор. Там є чудова, просто прекрасна зала на кілька тисяч місць для глядачів. І тут додам, якщо порівнювати інтерес із боку вболівальників із чемпіонатом нашої області, то у нас – не гірше. У нас дуже часто «Енерго-спорт» не може вмістити всіх бажаючих, а там зала ніколи не мала аншлагу. А щодо рівня чемпіонату: є три команди, які більш-менш професійні, професійні контракти, тренування щодня, гідні зарплати. Усі інші – це більше любительські клуби. У тому числі й наша команда.

О.С.: Тобто ми говоримо про саме ставлення до гри. А воно справді, як у любителів... Наприклад, у нашій колишній команді «Тарасівці», звідки ми власне й переходили, було два тренування на тиждень, як мінімум. І ми до них серйозно ставилися, з розумінням, адже це необхідно для досягнення результату. Ну а там люди ходили на одне тренування на тиждень і таке враження, що вони комусь робили цим послугу.

М.С.: Щодо приміщення, то на це виділявши кошти клуб. Команда також повністю оплачувала харчування. І тут зазначимо, що у цьому плані угорці постаралися дуже добре. До речі, жили ми у будинку масажиста. Все ж таки, команда не професійна, вона не має широкого штату. Є лише тренер, президент, масажист, адміністратор. Все було на аматорському рівні. І в плані організації, і в плані гри. Тренування були спочатку цікавими, за іспанськими схемами, але, чесно кажучи, наш наставник – слабкий спеціаліст. Хоча у нашій команді, що цікаво, грали два представники національної збірної Угорщини з футзалу – Імре Надь і Шантор Атілла.

О.С.: Мабуть, коли Норберт Ловаш просив легіонерів у команду, я так зрозумів, що команда ставить перед собою якісь завдання, планує якесь конкретне місце зайняти. А тут у нас було одне завдання – залишитись у вищій лізі. Чесно кажучи, не найамбітніші плани. І команда їх дуже легко виконала. Ну а персональні завдання для нас були такі: «Ви, як легіонери, маєте бути лідерами команди, допомагати їй. Тоді все буде добрим».

Про зарплатню

О.С.: Ми отримували по 500 євро на місяць. Зазначу, що мінімальна зарплата в Угорщині близько 250 євро, тобто у нас була десь вдвічі більша. Так би мовити, середня. Ми мали більш комфортні фінансові умови порівняно з Україною, але в ігрових це було не те, чого ми хотіли. Для розвитку ігрових якостей там умови набагато гірші.

Про менталітет

М.С.: У чому, наприклад, різниця між українцями та угорцями? Венгрия – це Європа, а Україна – трішки не ті. Там є європейський підхід до життя. Але якщо брати спорт, зокрема футзал, то тут ми маємо більш правильне, на мою думку, ставлення. Нас дуже здивувало, що у них повна відсутність амбіцій. Від мене грали у вищому дивізіоні чемпіонату футзалу Угорщини. А є ще інша команда «Ньюрдюлая», яка грає у чемпіонаті мідьє, на нашому – області, з великого футболу.

О.С.: Ми, українці, хоч і можемо бути в чомусь лядачими, але в плані спорту завжди хочемо досягати чогось більшого. І повірте, якби в нас цього не було, то ми б із Сашком, а згодом і Антон, не поїхали за кордон, залишивши рідну країну та близьких. У нас є певні досягнення в житті, але нам хочеться більшого. Ми можемо грати на чемпіонаті міста чи області, але ми прагнемо його виграти, до кінця викладаємось і т.д., але у нас немає можливостей. А у них є гарні зали, чудові поля, але вони нічого не хочуть. У них є це і вони цим задоволені. Вони не прагнуть чогось більшого. Є непогані зарплати. У них є два-три тренування на тиждень і їм цього достатньо, вони не хочуть над собою працювати більше. Не хочуть поїхати в ту ж Німеччину, Італію, Іспанію чи ще кудись. А ми від прагнемо до чогось більшого. Тієї ж години вони вважають собі кращими за нас. Від типу ми угорці, граємо у своєму чемпіонаті, а ви українці – нічого не вмієте, нічого не знаєте. Хоча буду відвертим, це неправда.

М.С.: Хоча, взагалі, країни не дуже відрізняються, але знову ж таки – той самий європейський підхід до життя. Вони вітаються, посміхаються один до одного. В Україні важко знайти подібне, щоб якийсь незнайомець посміхнувся тобі чи ти йому. Там ми могли вийти і сказати “привіт” незнайомцю і з нами так само привіталися б, а в нас так не прийнято. Але сам рівень життя – не вищий. Так, європейський підхід, структура життя – є пенсії, зарплата, жодних затримок тощо. За рахунок цього вони живуть трохи краще, ніж ми. Але я не сказав би, що глобально відрізняється рівень життя.


Про конфлікт із наставником

О.С.: Спершу ніякого упередженого ставлення не було. Він постійно казав, що ми маємо задатки: швидкість, техніка. Наголошував, що саме такі футзалісти йому потрібні і ми зможемо допомогти команді. Але чим більше минало години, ставлення до нас було все гірше, а вимоги збільшувалися. Та й спілкування, яке було спочатку, ставало дедалі меншим. В результаті вийшло так, що нас вигнали з команди. Двічі. Перший раз ми поговорили із президентом і він сказав, що ми залишаємося. Тренер погодився залишити нас до кінця сезону, а потім ухвалити рішення: залишити чи ні. Проходити одна гра. Ми втрьох проводимо її неплохо, але після матчу читаємо заявку на тренування і не знаходимо там своїх прізвиськ. Нам дали зрозуміти, що ми не потрібні.

М.С.: А от на питання, чому залишився Антон Клушин, не можемо дати відповіді. Можливо, більше підійшов під тренерську тактику. Щодо нас, була така ситуація ще до того, як нас вигнали: ми грали гру, а потім сталося щось малозрозуміле... було передматчеве тренування і особисто я був незадоволений одним із його тактичних рішень. Вже не згадаю, яким саме. І він мені про це сказав після гри: Ти чемпіон України чи що? Чого ти мені цикаєш? Я відповів: «Та ні. Якщо Вам щось не подобається, особисто я можу поїхати додому. В Україні». А той сказав нам залишатися. Ми так і зробили. Приїхали додому, відпочили, приїхали назад, а вже після гри він сказав, що виганяє мене і Сашка.

Були деякі претензії в ігрових якостях. Від після одного із домашніх матчів наставник нам сказав: «Ви легіонери і взагалі не маєте права помилятися». У нас був перекладач, який нам допомагав. Перед самим початком я попросивши, аби той передавши тренеру, що до нього їдуть не суперзірки, а звичайні хлопці з чемпіонату області, без особливого досвіду на високому рівні. Хоча, повторюся, рівень команди не захмарний.

О.С.: Більше того, можу запевнити, чемпіон Кіровоградської області ФК «Тарасівка» міг би їх перемогти. За умови, щоби ми грали за «Тарасівку», зіграли б кілька ігор, ми б із великою вірогідністю одну-дві виграли. Найкращі команди Вищої ліги Угорщини такого ж рівня, як наші середняки. Чемпіонат Угорщини – це напівпрофесійний турнір. Є лише кілька солідних команд. Всі інші грають, як заманеться.

Про плани на майбутнє

М.С.: Наразі у нас є кілька варіантів та пропозицій, але поки що без конкретики. Трохи відпочинемо, при цьому не полишаючи тренувань і вже скоро спробуємо знайти нову команду для реалізації своїх амбітних планів.

Read 977 times

Latest from SportРепортер

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha