Вход или Регистрация | Забыли пароль? |

Футбол Баскетбол Бейсбол Легкая атлетика ФСО Спартак Олимпийские игры


Фарс или реальные действия?

В Украине вроде началась борьба с договорными матчами. Вроде бы, и масштабы впечатляют и намерения привлекают внимание, но сколько таких атикоррупционных кампаний мы уже и видели? Будет ли эта пиар-ходом или все будет серьезно - покажет время.

Зимние Олимпийские игры 2018
Кадр дня Спортрепортер
Лучший кадр вчерашнего матча


    Лента новостей

25 Мая 2018

Интернет-магазин цветов в Кировограде (Кропивницком)

Автозапчасти в интернет магазине с доставкой по Украине

Среда, 02 Май 2018 15:02

Легендарна спортивна особистість. Частина друга

Автор 
Оцените материал
(2 голосов)
Сьогодні, на чисельні прохання читачів, ми продовжуємо розповідь про одного з найбільш видатних спортивних діячів Кіровоградщини - Юрія Івановича Махно. 
Продовження. Початок за посиланням.

Тож, команда в нас і справді була дуже хороша. Потім багато наших грали в командах майстрів. А дехто, із перспективних, і не заграв. Ну що ж поробиш,  напевно, долі такі.
А я працював на заводі, в одному із цехів, паралельно навчаючись в інституті, отримуючи стипендію. Та ще й гроші за футбол отримував. А в «Зірку» було складно потрапити, адже тоді в команді грали дійсно висококласні гравці. Та що тут розповідати? Стадіон завжди був заповнений – головний доказ чудової гри нашої «Зірки». А чому глядач ходив на арену? Тому що грали здорово, красиво, натхненно, для вболівальника, за команду, щиро. Та й підбір виконавців. Той же Борис Петров робив із суперників посміховища. Як ти не стій, а він тобі м’яч між ногами прокине і втече. І це не лише зі мною – із будь-ким.
Та і Євген Горянський, який тренував команду, теж із нами грав іноді. Ми хоч і не були гравцями основної команди, але часто тренувались із хлопцями. Пробитися до «Зірки» для мене було нереальною задачею.
Вже потім я грав за кременчуцьке «Дніпро»,  олександрійський «Шахтар». До речі, проти Бови, який закінчив інститут і переїхав до Херсона, продовживши там кар’єру.
А я після закінчення вузу мав їхати за направленням, разом із декількома однокурсниками, до Запорізької області.
І, до речі, туди нас мав відвезти декан ФФВ Чистов.
І тут я дещо повернуся в минуле. Перед цим у нас була практика, яку я проходив у Світловодську. Там же, окрім викладання в місцевій школі, я прийшов на стадіон і почав грати разом із гравцями тутешньої команди «Авангард», яка на той час була другою в області. Там усі були москвичами, тільки дуже випивали. Але грали гарно. І от мене там одразу ж прийняли. Ну, воно й зрозуміло, якщо я був у «Зірці», грав за факультет, то зрозуміло, що я не новачок. Тренував ту команду Анатолій Бєляєв, який ще й грав на позиції центрального захисника. А йшов 1959 рік. Світловодськ лише добудовували. Люди мешкали в так званих «бараках». Ще не було, так би мовити, нічого культурного, але стадіон побудували в першу чергу. А це тому, що Ігнат Трофимович Новіков, який пізніше працював на посаді голови Державного комітету в справах будівництва СРСР, керував цим будівництвом і вирішив, що чимось треба «увлечь». Він же й привіз цих футболістів, які не працювали й отримували там зарплати.
Ну й була в Україні така першість – «Новобудов» серед різних лише створених підприємств. Грали тільки ті, хто працює на будівництві. А так як я був на практиці, то мені робили підставні документи. Але під час змагань нас постійно перевіряли всіх, питали, де я працюю, що роблю. Але все добре закінчилось і мене там прийняли.
А вже на наступну практику на мене у Світловодську, прямо кажучи, очікували.
І от знову ми переходимо до вокзалу та поїздки в Запорізьку область. Чистов пішов компостувати квитки, а я звернувся до хлопців із проханням попередити декана, що я не їду з ними. Ми відкрили чемодан, звідки я забрав всі мої документи і чкурнув із того вокзалу.  
Якби ви знали, який виник скандал. Мене всі намагалися повернути. Ми ж тоді ще й отримали наперед літню стипендію. Але то мене не зупинило – я поїхав до Світловодська. Там мене одразу влаштували на ГЕС, якимось «підсніжником». Тобто,працював лише формально. І раптом туди приходить телеграма з інституту із заявою повернути мене, позбавити диплома, повернути всі кошти, які я отримав. Коротше кажучи, мене там ледве не «стратили». Але я вже грав у команді, яка, там би мовити, була на виду. А я ж там іще й забивати почав. Той колектив, як хлопці говорили, без мене вже й уявити не можна було. На щастя, втрутився міськком. Тоді відкривали спортивну школу, в якій я і став першим викладачем. Можливо, навіть і ДЮСШ пошвидше відривали, аби мені допомогти. Тож, одразу сказали, що я працюю за спеціальністю й, взагалі, нічого кримінального не сталося. Отже, мене «відмазали» (сміється). А міг «влипнути» дуже серйозно. Таких ситуацій у моєму житті буде ще декілька.
-        А де виступав «Авангард»?
-        В чемпіонаті області та на всеукраїнських змаганнях серед колективів фізкультури. На Кіровоградщині ми виграли абсолютно все. І чемпіонат області, й авангардівські змагання й різні кубки. Звичайно, були достойні суперники. Той же Гайворон був доволі потужним, СГУР був дуже сильним.
А от щодо тренерської діяльності, то мене одразу попередили, що потрібно дуже серйозно поставитися до цієї посади. Відбувати номер не мав.
      Дітей доводилося самому набирати?
-        Звичайно. І знаєте, це найбільш вражаючий досвід у моєму житті. Навіть сьогодні половина з них мені телефонують, вітаючи зі святами. Пізніше, працюючи вже в «Зірці», мав нагоду працювати з видатними гравцями, але такої почесті більше не було. Світловодські хлопці все пам’ятають, адже розпочинали ми з нуля. Та й перша команда, з якою я працював, була доволі пристойна.
         А вже дещо пізніше почав тренувати й дорослу команду, за яку грав. Попередні наставники покинули працювати, а весь колектив вирішив вибрати мене своїм наставником. Тож, став граючим тренером. А потихеньку мої юні вихованці росли й деякі, як от Саша Бережний, Володя Тесленко та Володя Булава вливалися в основну команду. І от поступово в команді заграли світловодські хлопці: два Валерія – Гошкодеря та Юр’єв, Олексій Іонов, який нещодавно полишив нас.
Аби доросла команда була серед кращих, я намагався запрошувати й хороших футболістів. Так, до нас, після служби в армії, приєдналися Вова Польовий, Іван Барамба, з яким усе життя, починаючи з раннього дитинства, товаришував. І от команда почала заявляти про себе. Дуже сприяв міськком. Так, на кожному підприємстві працював, як мінімум, один футболіст. Фактично, «Авангард» - це був  професіональний клуб. Ми дуже пристойно грали. А, до речі, Вітя Квасов, якого дискваліфікували у Воронежі, грав у Крюкові (нині частина Кременчука – Авт.), практично поруч із Світловодськом. Там керівництво вагонобудівного заводу сприяло розвитку футболу. Стадіон, до речі, чудовий у нас був. А капітан нашої команди Володя Ємет грав на позиції центрального захисника.
І от в один із моментів, у кінці 1974 року, приїздить до нас Геннадій Жиздік із нікопольського «Колоса». А йому хтось порадив і він взяв із Кременчука одного півзахисника та зі Світловодська Ваню Барамбу й мене. І я пішов у профком до секретаря, попросив нас розрахувати й ми відправилися до Нікополя.
 Отак я й залишив там хлопців, школу. Це була друга втеча в моєму житті.  
Продовження в наступних публікаціях на нашому сайті 
 
 
 
Прочитано 283 раз Последнее изменение Среда, 02 Май 2018 15:25

Добавить комментарий

Правила добавления комментариев


Защитный код
Обновить