Про підготовку
Щодня у нас було два тренування. Ранкове, як правило, проходило у спортивному комплексі «Fight Baza», де ми займалися борцівським крос-фітом, а ввечері вже працювали у спортивному залі ДЮСШ «Ніка», що в селі Гірниче. Був і один вихідний – тиждень. Але його я використовував для покращення витривалісті й бігав на різні дистанції.
До речі, я їздив ще й на збори до Кончі-Заспи. Зазначу, що, крім нашої першості, паралельно тривала підготовка до чемпіонатів світу серед юніорів, дорослих, а також до Європейського юнацького олімпійського фестивалю. Тож на олімпійській базі було з ким спарингувати. На жаль, там ми пробули лише один день і поїхали додому. Адже треба було складати вступні іспити до нашого педагогічного університету, де на факультеті фізвихування я хотів би навчатися.
Ще можу сказати, що у моїй віковій категорії конкурентноспроможних хлопців мало, а від серед юніорів та дорослих є ті, у яких є чому повчитися.
Про шлях до Чилі
Розпочали ми своє подорож уже звично, з аеропорту Бориспіль. Звідти літаком за три години дісталися до Парижа. А у столиці Франції пробули лише півтори години і вирушили вже у напрямку до головного міста Чилі – Сантьяго. Повітряне мандрівка тривало понад 14 годин, але це не так довго, як може здатися. Зазначу, що вже 6-го серпня ми були на місці проведення, а боротьба на чемпіонаті світу розпочиналася лише за три дні. Наше керівництво вирішило раніше відправити нас до Південної Америки для того, щоби ми пройшли акліматизацію. Адже в цей час у Чилі зима. Хоча там вона й досить тепла, тож температура нижче 12 градусів не опускалася.
Враження від Сантьяго-де-Чілі
Сподобалася культура. Не схожа ні на вітчизняну, ні на європейську. Щось зовсім інше, не таке як у всіх. Та й засніжені Анди, біля підніжжя яких знаходиться місто, додають особливої краси. Дивувало, що нас дуже легко впізнали. Ми ходили у кольорах національної збірної і люди постійно говорили: «Ukraine!». От ще одна характерна ознака чилійців – вони дуже привітні. Також хотілося б відзначити інфраструктуру.
Про учасників чемпіонату
Загалом участь у турнірі взяли участь 428 дзюдоїстів із 64 країн світу. Усі закордонні учасники розташовувалися у трьох місцевих готелях. Нам пощастило і ми мешкали в одній будівлі з представниками Хорватії, Латвії, Литви, Казахстану та деяких інших близьких до нас країн. Дуже багато слов'ян. Але я здебільшого сплікувався з Вадимом Чорновим із Волинської області та деякими борцями з Казахстану.
Про боротьбу
Чемпіонат розпочався 9 серпня. Втім, у перші дні змагалися представники легких вагових категорій. До речі, зазначу, що наша українська команда складалася із трьох учасників. І українська красуня, одеситка Анастасія Балабан зуміла вибороти бронзову нагороду у вазі до 40 кг. А від мій друг Вадим Чернов став п'ятим у змаганнях спортсменів до 60 кг. Я ж за ці перші шість днів «підігнав» ваги під оптимальну, а на татамі вийшов 12 серпня. Відзначу, що у ваговій категорії до 90 кг за перемогу боролися 27 дзюдоїстів. За регламентом нас поділили на чотири групи, боротьба в яких тривала за такою системою: програвши в перших двох матчах – вибуваєш.
Першу зустріч я провів проти американця Джорджа Оганесяна. Ну, тут для звитяги знадобилося менше хвилини. Через 35 секунд після початку я кинув його на вазарі та зробив утримання.
Після цього мені в соперники дістався чемпіон Азії серед кадетів Бекаріс Саудакас із Казахстану. За рівної боротьби, й у додатковий час, його мені вдалося здолати. Опонент отримав на одне шидо (зауваження – Авт.) більше.
А от у матчі за вихід із групи, я, на жаль, програвши через шидо латвійцю, переможцю етапів Кубку Європи у Німеччині та Чехії Емільсу Геркенсу. Справа в тому, що я спочатку неправильно побудував тактику. Почали боротися на дистанції, а в цьому він сильніший. Потрібно було по-іншому зробити. Можу запевнити, що в майбутньому я спроможний його здолати.
Ну а далі моїм суперником став росіянин, бронзовий призер кадетського чемпіонату Європи-2017 Валерій Ендовітський. Незручний він для мене дуже високий. Не зміг його перемогти у Каунасі на чемпіонаті Європи за вихід до бронзового фіналу, та й тут теж не вдалося. Початок був за мною. Вдалося провести атаку, зробив петлю. Почавши душити, але ногу не захопив і суддя нас підняв. Далі, як на мене, то боротьба була рівна, але судді вирішили на користь суперника.
Про підсумки та плани на майбутнє
Підсумкове сьоме місце – непоганий результат, який, певно, відображає мій нинішній рівень. А віддалі я вже перейду до юніорського віку і паралельно братиму участь у змаганнях серед дорослих. Хочеться колись спробувати свої сили на Олімпійських іграх. Але для цього треба багато працювати, до чого я готовий. Тож сподіваюся, що під керівництвом свого наставника Сергія Нечмоні, вдасться підкорити призовий подіум на міжнародних змаганнях.
Віктор Гайдаренко, «Спортревю New»