Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 



Ой у лузі червона калина / The Kiffness x Андрій Хлівнюк

Андрій Хлівнюк, фронтмен популярної української групи Boombox (Бумбокс) відмовився від турне США, заради того, щоб зі зброєю захищати свою державу від рашистської агресії

Олімпійські ігри 2022 у Пекіні
Кадр дня Спортрепортер
Найкращий кадр вчорашнього матчу

Останні новини

Середа, 23 серпня 2017 00:12

Дзюдо з присмаком Чилі

Автор: 
Rate this item
(3 votes)

Нещодавно в Сантьяго завершився чемпіонат світу з дзюдо серед спортсменів до 18 років (кадетів), на якому 7 місце зайняв вихованець кропивницької ОКДЮСШ «Ніка» Вадим Велков. Про те, яким був шлях нашого юного атлета до світового форуму, самого турніру та чилійських вражень ми попросили розповісти наставника Вадима, старшого тренера збірної Кіровоградської області з дзюдо Сергія Нечмоня.

Про становлення спортсмена:

- Вадик прийшов займатися дзюдо шестирічним хлопчиськом. Знадобилося одинадцять років наполегливої роботи і найталановитішого хлопця, і його наставників для того, щоб стати учасником, мабуть, найсерйознішого у його спортивній кар'єрі турніру. Перші кроки він робив у нашій школі під керівництвом тренера Наталі Герц. Вона навчила дуже рухливу, але досить велику і розвинену у фізичному плані дитину технічним азам, розвинула кращі якості. А п'ять років тому ми з Вадиком стали працювати разом, удосконалювали техніку та тактичні нюанси, шукали оптимальну вагову категорію, та й перемагали на різних змаганнях всеукраїнського рівня.

Вадим із тих спортсменів, які постійно хочуть розвиватися, навіть падаючи, підніматися та рухатися вперед. Він терплячий, працьовитий, відповідально та серйозно підходить до тренувального процесу. Його часто дуже важко вигнати із зали. Я не пам'ятаю, щоб за весь час співпраці він пропустив хоча б одне заняття без поважної причини. А техніка у нього дуже пристойна і часом незручна для суперників у важкій ваговій категорії. Тож за такого бажання і самовіддачі успіхи не змусили на себе чекати.

Мій підопічний п'ять разів ставав чемпіоном країни у різних вікових групах, а нещодавно виборов ще срібло серед атлетів до 21 року, виконавши норматив майстра спорту України.

Про підготовку до світової першості:

– Цього року Вадим удруге поспіль виграв чемпіонат України серед кадетів у ваговій категорії до 90 кг і отримав право представляти нашу країну на світовій першості, яка проводиться раз на два роки. До цього, минулого сезону, ми вже пробували свої сили на міжнародному рівні на кадетському чемпіонаті та Кубку Європи, де набули необхідного досвіду. На початку цього сезону з таким багажем я розраховував, що вже можемо замахнутись на європейський п'єдестал. Проте прикра травма гомілкостопа, отримана під час бою в Загребі, не дозволила реалізувати задумане. Щоправда, участь у Кубку Європи добре ще й тим, що після закінчення турніру проводяться триденні збори, де надається можливість поборотися у рамках тренувань із класними суперниками з різних країн та вагових категорій. Ось якщо на самому турнірі, у найкращому разі, можна провести п'ять поєдинків, то тут – по 7-8 сутичок щодня. Це величезна користь для майбутнього. Ну а після чемпіонату Європи в Каунасі тренерська рада при Федерації дзюдо України прийняла остаточне рішення про те, що Вадим Велков та ще два спортсмени таки вирушать до Чилі. Хоча спочатку, більше з економічних причин, така дальня та витратна подорож була під великим питанням.

Про кадетський чемпіонат Європи у Каунасі:

- Тут Вадик показав пристойну боротьбу і цілком міг замахнутись на медаль. У першій сутичці було здобуто перемогу над 8-м номером світового рейтингу, а потім ми зійшлися в драматичній битві з італійцем, у протистоянні з яким у березні Вадим отримав травму. Зараз же бій тривав майже 8 хвилин із урахуванням додаткового часу. І, на жаль, тут удача посміхнулася супернику, який згодом став чемпіоном Європи. А в нас далі була перемога над представником Молдови, який займає третю позицію у світовому рейтингу. А шлях до бронзи, знову ж таки в тяжкій рівній сутичці, нам перегородив росіянин. Але, незважаючи на підсумкове 7 місце, якість боротьби Вадима вселила оптимізм і переконала тренерів збірної в необхідності нашої участі в чемпіонаті світу.

Про присутність на змаганнях особистого тренера:

– Ви знаєте, що не завжди особисті наставники входять до складу офіційних делегацій та не мають змоги допомогти учням на міжнародних турнірах. Але якщо для дорослого атлета, що сформувався, це ще прийнятно, то на юнацькому рівні дуже важливий психологічний фактор. І тут лише особистий тренер, який знає свого підопічного від і до, здатний струснути, підбадьорити чи дати прочухана під час сутички. Тому я намагаюся завжди супроводжувати Вадима на відповідальні старти, якщо виходить, то за рахунок профільного міністерства, а якщо ні – то вишукуємо внутрішні резерви. Так сталося і з моєю поїздкою до Чилі, і, користуючись нагодою, хотів би подякувати всім, хто простяг руку допомоги.

Про спонсорів, меценатів та перспективи:

– Зрозуміло, що без такої допомоги, як і без підтримки батьків, у наш час не обійтися. Адже я ще й директор ДЮСШ «Ніка», і в плані навчально-спортивної роботи у нас повне порозуміння з керівництвом обласного профільного управління та міськспортвідділу. Ну а якщо у нас перспективний хлопець потрапляє до збірної країни, то президент обласної федерації дзюдо Андрій Табалов намагається надати всіляке сприяння подальшому спортивному зростанню цього атлета.

Минулого олімпійського циклу ми плідно співпрацювали з учасником Олімпійських ігор у Ріо Кеджау Ньябалі, який часто приїжджав до нашого міста і своїм прикладом показував юним дзюдоїстам, що за величезного бажання та належної віддачі на тренуваннях можна досягти серйозних успіхів.

До речі, Вадик також чимало перейняв у Кеджа, адже вони борються в одній ваговій категорії. Зараз уже Вадим – це наше олімпійське майбутнє, якщо не в Токіо, куди ще дуже молодому хлопцеві буде пробитися складно, то на наступній Олімпіаді точно. І вже Велков може розраховувати на підтримку обласної федерації, а також наших ветеранів та просто друзів – шанувальників дзюдо. Тим більше, що Вадик вступив на факультет фізичного виховання кропивницького педуніверситету і нікуди їхати не збирається.

Тут ось у чому проблема. Якщо для дитячо-юнацького рівня база у нас, на селищі Горне, де ширина зали 6 метрів, ще нормальна, то для дорослих атлетів цього, м'яко кажучи, недостатньо. Адже на змаганнях килим у нас вісім на вісім, а тому Вадим іноді й припускає образливих помилок, коли «виривається на волю».

Про шлях до Сантьяго:

– Спочатку хотіли заощадити. Але тоді довелося під час пересадок проводити в аеропортах по 15-16 годин. Зваживши все за і проти, вирішив летіти разом із офіційною делегацією з однією пересадкою через Париж. А переліт з Парижа до Сантьяго на борту компанії Air France зайняв 14 з половиною годин. Звичайно, після МАУ різниця щодо та рівня обслуговування була відчутною. Скажу так, що назад ми летіли з Парижа до Києва рейсом французької авіакомпанії, то нас годували та пропонували напої на вибір, а МАУ мала лише теплу негазовану воду. Як кажуть, відчуйте різницю.

Про перший курйоз:

– Після прибуття ми потрапили з нашої спеки у чилійську зиму із температурою близько 25 градусів. До речі, незадовго до нашого прильоту до Чилі вперше за багато років навіть випав сніг. Тож після української спеки трохи перевели дух.

А на початку ще в аеропорту стався курйозний епізод. Ну, це потім все здалося смішним, а тоді неабияк перехвилювалися, коли увагу поліцейського собаки привернув рюкзак старшого тренера нашої збірної Артема Василенка. Тут уже можна було подумати що завгодно. Тим більше, що нас оточили представники місцевих правоохоронних органів. Виявилося, що в Чилі карантин на ввезення фруктів, і собаки їх чують. У Артема ж із собою було два персики, які, відповідно, вилучили. Потім у нашого судді виявили ще й яблуко. Добре, що протокол складати не стали, і ми відбулися легким переляком.

Про загальні враження:

– Пам'яток ми не побачили, та й в океані викупатися не вдалося, бо їхати треба було досить далеко, і нам сказали, що вода в цей час дуже холодна.

Сама ж столиця Чилі – це сучасний мегаполіс зі скла та бетону, що практично не відрізняється від більшості таких же величезних міст у європейських країнах. Готель, за чилійськими мірками, був ніби й непоганий, але в Європі такий готель коштував би вчетверо дешевше, а обслуговування було б набагато якісніше.

Щодо харчування, то нам пропонували шведський стіл, де було багато привізних фруктів та м'яса. Причому подавали переважно яловичину, оскільки свинина в Чилі – це делікатес. Спроби ж відшукати в супермаркеті щось із місцевого колориту, наприклад, соуси чи приправи, не мали успіху, оскільки все, що там представлено, є і у нас, але, знову-таки, набагато дешевше. Ну а з оригінального можна виділити вино, вибір якого просто найбагатший. Ну ось для прикладу скажу, що площею десь половину нашого «Велмарту» у них займає винна продукція.

Про приємну зустріч:

– Українок нам вдалося зустріти вже в останній день нашого перебування у Сантьяго де Чилі. Точніше, Надія, яка живе тут уже 14 років, сама побачила нас, коли ми прогулювалися вздовж шосе, а вона їхала машиною. Радості Наді просто не було меж, і вона жваво цікавилася тим, що відбувається в Україні, і сама із задоволенням ділилася враженнями. Говорила, що приїжджає у пошуках роботи до Чилі багато українців, але більшість швидко розчаровується, оскільки добре влаштуватися там дуже складно, адже розшарування суспільства дуже велике. Ми на власні очі бачили, як поруч розташовані багаті фешенебельні райони та бідняцькі квартали. Звичайно, фавел, як у Ріо, ні, але все ж таки… Так от ті, хто має освіту і хорошу спеціальність, – не бідують, але їх точно не більшість.

А Надії з подругою пощастило, і вони працюють брокерами, займаючись постачанням фруктів. Загалом лише у листуванні у «Фейсбуку», наша співвітчизниця має понад тисячу українських чилійців. Там не багато хто говорить англійською, але його знання дуже цінується. Ну і без основ іспанської – нікуди. Але, якщо ви висококласний програміст, айтішник або інженер, то можливість отримати добре оплачувану роботу велика. Щодо середньої зарплати в Сантьяго, то вона, за словами наших співрозмовниць, становить близько півтори тисячі доларів, а 1 долар – це 650 чилійських песо. На ці гроші можна купити 1 кілограм бананів та півлітра гарного пива, яке там справді якісне. А за кіло картопля ви заплатите вже приблизно 3 долари. Натомість морепродукти дешеві.

Про ставлення до українців:

- Нудьгувати нам чилійці не давали. Адже ми ходили в наших національних кольорах та привертали до себе підвищену увагу. Нам усміхалися, з нами фотографувалися та бажали успіхів. Може, це тому, що Україна останнім часом згадувалася в випусках новин і в Чилі. А взагалі люди там життєрадісні, відкриті та веселі, хоч і не сильно організовані.

Про результат Вадима Велкова:

– Якщо дивитися об'єктивно, то 7 місце – це його реальний результат. Адже перед початком турніру Вадік перебував на 21-й позиції у світовому рейтингу серед кадетів. Ні, при усмішці удачі можна було розраховувати на більше, але не цього разу. Тут складність ще була в тому, що багато конкурентів ми до цього не бачили. Можливості європейських дзюдоїстів були відомі, а ось японці з'явилися тільки в Сантьяго, а раніше взагалі не брали участі в жодному міжнародному турнірі. Їм, мабуть, вистачає внутрішніх національних боїв для того, щоб нормально підготуватися та домінувати у більшості категорій на чемпіонаті світу. Хоча у нашій вазі переміг дзюдоїст із Румунії, який до цього на чемпіонаті Європи вилетів уже у першому колі. А тут у фіналі він зміг здолати представника Японії. Тут важливо подолати психологічний бар'єр, який дозволяє нашим хлопцям на рівних боротися саме з японцями. Ось виходить представник іншої країни, який набагато сильніший за японців, і наші їх спокійно перемагають, а тим програють ще до виходу на татамі.

Так от, не скажу, що турнірна сітка була у нас простою. У першій сутичці нам потрапив не дуже сильний американець, з яким Вадик розібрався легко. У наступному поєдинку довелося битися з чемпіоном Азії з Казахстану, який посідає 5-те місце у світовому рейтингу. Але із такими щільними спортсменами невисокого зросту Вадим любить боротися. Хоча перемога в додатковий час на Шідо далася дуже нелегко.

У протиборстві за вихід до півфіналу на нас чекав дворазовий переможець етапів цьогорічного Кубка Європи, 4-й у світі, представник Латвії. Початок сутички складався начебто непогано, але потім суперник зміг нав'язати свою манеру ведення сутички, а Вадик зупинився, почав нервувати і двічі порушив правила, вийшовши за межі татами. Третього порушення не вдалося уникнути, а це автоматично спричинило поразку. Тут, як і в наступній сутичці з росіянином, не вдалося пристосуватися до високих конкурентів, яких підібратися для проведення результативної дії виявилося дуже складно. Тож після поразки від російського дзюдоїста ми закінчили турнір на 7-му місці. Але нічого, сама участь у змаганнях такого рівня була надзвичайно корисною і повчальною і для Вадима, і для мене як тренера.

Про плани на майбутнє:

– Цього року, можливо, виступимо на етапі Кубка Європи в угорському Дйорі, де постараємось закінчити сезон на позитивній хвилі. Це буде заключний старт Вадима з кадетів. А потім продовжимо працювати, готуватися до нових, вже юніорських, битв і потихеньку пробувати свої сили на дорослому рівні. Наступний рік буде базовим і втягуючим, а 2019-го постараємося пробитися до національної збірної та за належної підтримки підкорювати нові вершини.

Юрій Ілючек, спеціально для "УЦ"

Read 691 times Last modified on Середа, 23 серпня 2017 00:17

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha