Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 

Останні новини

Юрий Илючек

Юрий Илючек

Середа, 04 листопада 2020 10:17

Ще один крок від меншовартості

30 жовтня відзначається День тренера, як повідомили нам Інтернет-видання. І всі в Україні стали дружно вітати тих, хто нас виводити у люди, хто нас виводити у майстри. Однак, окунувшись у цей питання, зрозумівши, що це свято – російське. Крім того, навіть і в Росії вона не має офіційного статусу.

Поки що у відеоспілкуванні одноденна пауза вирішила написати про перший півфінал Ліги Європи, в якому дивовижна Севілья здолала МЮ - 2:1. До речі, напишіть чи цікаві вам текстові звіти чи...

Вівторок, 11 серпня 2020 20:13

Мрії, кохання та коні

За той час, що займаюся спортивною журналістикою, про розвиток кінного спорту у Кіровограді, а потім і у Кропивницькому не доводилося чути. Колись у галузі ентузіастом цього виду був Володимир Ващакін, який виступав на всеукраїнських змаганнях.

Але без належної матеріальної підтримки «тягнути цей віз» надзвичайно складно. І після від'їзду спортсмена та водночас наставника з Кіровоградщини кінний спорт взагалі зник із обласної спортивної карти. І тим цікавіше було дізнатися, що нещодавно представниця Кропивницького досить успішно виступила на всеукраїнських змаганнях із конкуру у Дніпрі, де посіла п'яте місце. Природно, захотілося більше дізнатися про нашу конкуристку і про те, як у непростих умовах, виходить тренуватися і виступати на змаганнях. Ми зустрілися з Марією Зінов'євою та її тренером Оксаною Даниловою, яка, як мені здалося, на даний момент і є головною рушійною силою відродження кінного спорту у нашій області.

Донецький "Шахтар" не без проблем, але вирішив поставлене завдання. Хоча розгрому -3:0 футболісти "Вольфсбурга", які билися поки що вистачало сил, точно не заслужили.

Вівторок, 12 травня 2020 16:58

Білорусь: відкритий погляд

Нинішня суперечлива, я навіть сказав би, самогубна білоруська сміливість у боротьбі з пандемією викликає неоднозначні оцінки. І ми чудово розуміємо, що це не Швеція з її найвищим рівнем життя, самоорганізації людей та медицини. У такій країні, як Білорусь, наслідки коронавірусного байдужості передбачити складно. І тому вирішили дізнатись інформацію з перших вуст. Тим більше що було до кого звернутися.

Під час своєї роботи на ІІ Європейських спортивних іграх мені пощастило познайомитися та потоваришувати з журналістом найпопулярнішого білоруського спортивного видання «Прессбол» Григорієм Трофименковим . Тоді – у червні минулого року – своїми враженнями від спортивного дійства та місцевих реалій ділився я. Нині ж у ролі оповідача виступив уже мій колега, з яким не лише поговорили про нинішню коронавірусну ситуацію, а й торкнулися спортивних аспектів. І почали, зрозуміло, з параду до Дня Перемоги у Мінську та можливих його наслідків.

Ризик на межі

– Проведення параду у сьогоднішніх реаліях практично не знайшло підтримки у білоруського народу. Навіть серед тих, хто вважає, що масштаби коронавірусу перебільшені і що його вигадали масони зі світового уряду. Люди, читаючи зарубіжну пресу і отримуючи деякі сигнали з-за кордону, усвідомлюють: після закінчення пандемії, коли кордони будуть відкриті, білоруси залишаться біля розбитого корита. Вже звучить інформація про те, що громадянам нашої країни буде на початкових етапах заборонено в'їзд до ЄС. Це не може подобатися нікому.

Проблема в тому, що громадянського суспільства як такого у Білорусі не існує. А якщо існує, його вплив мінімальний. А якщо вплив є, то для президента це зайвий сигнал робити не так, як його закликають. Це означає здати назад. Тому скасування параду в принципі не розглядалося як варіант.

У студентському середовищі, а також серед робітників великих держпідприємств звучала інформація про те, що на парад людей заганяли. Частково це справді правда. Але я хотів би розділити тут дві речі. Якщо в колишні роки студентів дійсно примушували це робити – мовляв, будуть проблеми у навчанні, з гуртожитком, то зараз участь, наскільки я ознайомлений із ситуацією, була справді добровільною. Тобто людей просили туди прийти, але не загрожували санкціями за неповідання параду, а обіцяли бонуси. Зайвий вихідний при збереженні заробітної плати, годинник як відпрацювання, якщо ти студент, – думаю, вам і вашим читачам теж чудово відома ця система.

З коронавірусом у нас зараз ситуація неоднозначна. Все тому, що ніхто її до кінця не знає. Доходить до абсурду: двох фельдшерів, які посміли розповісти про реальну кількість заражених, які надходять до однієї з лікарень, затримали! Число офіційно інфікованих народ дедалі більше перестає довіряти. Ну, добре: якщо цифрі загальних позитивних тестів на Covid-19 ще вірять, то смертності – ні за що. Ми знаходимося у відкритому світі, і коли в тій же Швеції, де також немає карантину, смертність у рази вища, білорус починає ставити запитання. І відповіді на них не отримує.

Тим більше, що у незалежному Інтернеті можна дізнатися про реальний стан справ. У нашій північній столиці Вітебську приблизно третина заражених від загальної кількості. Отож там люди вже на межі. Є повідомлення про демарш медичних працівників, яким не вистачає спеціальних засобів захисту. Медики відмовляються працювати, незважаючи на свій обов'язок. У Мінську ж за останні кілька тижнів я не бачив жодної «швидкої» у місті. Може, просто не сталося. Адже багато пишуть, що забирають хворих людей, і повідомляють, що маски та антисептики в аптеках важко знайти. Але поруч із будинком зайшов до аптеки – і все гаразд із масками та антисептиками. Та й постачання медичних працівників, за інформацією опозиційних ресурсів, більш-менш налагодилося. Ну і в середньому на душу населення апаратів штучної вентиляції легень, за офіційною інформацією, яка не спростовувалась в опозиційних виданнях, навіть більше, ніж у деяких розвинутих європейських країнах. Але вони всі сконцентровані у Мінську. І рівень медицини у столиці та на периферії в обласних центрах (про маленькі містечка та села ми навіть не говоримо) колосально відрізняється. І якщо епідемія нас накриє так, як в Італії чи Іспанії, то наслідки можуть бути трагічними.

Ізолюється дедалі більше людей. Але, судячи з Великодня, коли Інтернет ряснів знімками з масовим скупченням людей, сплеск зараження настає на 5-6-й день після таких заходів. Що ж, залишається чекати 14-15 травня, щоби зрозуміти, до яких летальних наслідків могло призвести проведення параду. Парадокс у тому, що які б цифри заражених влада та МОЗ зокрема не називали, їм вірять слабо. Навіть ті, хто підтримує президента країни у його бажанні не зупиняти виробництво та дозволяти людям працювати, як і раніше.

Частина підприємств, де це можливо, працює на «віддаленні». При цьому президент Білорусі Олександр Лукашенко закликав власників підприємств та великих бізнесменів відпустити людей на карантин, поритися у своїх кишенях та виплатити людям зарплату. Але ця заява трохи відірвана від реальності. Думаю, не лише у нас бізнес живе від місяця до місяця, як і сам підприємець живе від зарплати до зарплати. Тож технічно неможливо розпустити всіх працівників по домівках та виплачувати їм зарплату, коли немає жодного виробництва. Але великі державні підприємства продовжують працювати.

Тут ще важливо знати наші сучасні умови життя. Ми не маємо свобод, які ми з вами бачили в Європі. Та й в Україні свобод та прав значно більше. У нас, наприклад, не можна на вулиці випити баночку пива, сидячи на лавці. Тебе одразу ж міліціонери заберуть у відділення. І загалом білоруси менш схильні до вільних та розкутих дій. Ось я бачив фото нинішнього карантинного Києва, то це звичайний Мінськ, де немає жодних обмежень.

У нас народ живе більше по «норках», по кухнях і намагається зайвий раз не вилазити і не випинатися. Що стосується обережності, то в магазинах та гіпермаркетах є розмічувальні лінії та всі продавці працюють у масках. Люди поступово розуміють небезпеку і також здебільшого одягають маски, користуються антисептиками та іншими засобами захисту. Але при цьому громадський транспорт та метро працюють у штатному порядку.

Частина білорусів самоізолювалася, але інша частина схожа на самогубців. Я з якимось розумінням належу до того, що люди середнього віку ходять на роботу. Але зрозуміти безтурботність людей похилого віку, які без жодних засобів захисту великими групами йшли на Великдень до церкви і потім 9 Травня – на парад, довіряючи офіційній інформації, що нема чого боятися, дуже складно. Їм якраз треба було б поберегтися насамперед. Та й наш уряд жодних карантинних заходів не вживав, і це теж розхолоджує частину білорусів. Єдине, що при в'їзді та виїзді з міст, де багато інфікованих, таких як Вітебськ та Пінськ, перевіряють температуру у людей. Але все має більше формальний характер. У Мінську ж абсолютна повна свобода без жодних обмежень.

Пандемійний футбол

– Хокей завершився у нас досить давно, коли епідемія тільки-но починалася і заражених було десь двісті чи триста. Чемпіонати з гандболу, волейболу, баскетболу було припинено. Тож у нас зараз грають лише у футбол. Уболівальників на трибунах замало. Їх розсаджують у шаховому порядку. В останніх турах усіх перевіряють на вході термометрами. При високій температурі людей, природно, відправляють додому. Якщо взяти статистику, то на цьому відрізку чемпіонату минулого року середня відвідуваність складала 2200 глядачів. Нині – 300-400 осіб.

Складнощі Вернидуба

– Поява українських гравців та тренерів додає нашому футболу привабливості. Хоча Юрію Вернидубу не позаздриш. Він очолив солігорський "Шахтар" після росіянина Юрія Ташуєва. Цей фахівець користувався підтримкою вболівальників та мав хорошу пресу. За обмеженого бюджету та кадрового ресурсу Ташуєв будував свою команду, яка грала в дуже симпатичний футбол. А вже після своєї відставки екс-наставник білоруських «гірників» розповів про тиск керівництва клубу та вимоги задіяти в іграх тих чи інших футболістів. Тож починав Вернідуб у непростих умовах, як протеже босів клубу з негативним іміджем в очах громадськості. І перші п'ять турів посилили негатив до Вернідуба. Адже ані результатів, ані осмисленої командної гри не було. Але останнім часом «Шахтар», як то кажуть, «прокинувся». Спочатку солігірці в гостях обіграли на виїзді у першості з рахунком 2:0 чемпіона країни – брестське "Динамо". Потім створили неймовірний камбек у кубковому матчі, відігравшись із 0:2. За рахунку 4:2 хлопцям Вернідуба не вистачило лише одного м'яча, щоб за сумою двох матчів вийти у фінал Кубка Білорусі. Ну і на довершення цієї серії «Шахтар» вдома розгромив «Іслоч» – 4:0 та піднявся на 7-е місце. Найближчі ігри покажуть, чи цей результативний сплеск був закономірним чи…

Втрати та придбання

– Говорячи про українських футболістів, дуже шкодую про звільнення з жоденського «Торпедо» Богдана Мишенка. Це була знакова постать для білоруського чемпіонату. Богдан – індивідуально сильний гравець, здатний вирішувати результат ігрових епізодів наодинці. Як мені відомо, Мишенко вже встиг проявити себе у вашій «Олександрії» до того, як український чемпіонат було зупинено.

У міжсезоння з яскравим портфоліо прийшов до брестського «Динамо» Євген Хачеріді. Але поки що він, як і динамівці загалом, надій не виправдовує. Євген же виявив свою нестримність, якою «славився» і в Україні. Хачеріді вдарив у своєму штрафному майданчику суперника, який не володіє м'ячем, що призвело до поразки команди, а потім ще влаштував розбирання з арбітрами. У результаті він заробив 5-матчеву дискваліфікацію та великий грошовий штраф (близько 15 тисяч грн. – Ю.І. ) . Люди розуміють, які запити є у Хачеріді. І якщо такий гравець дозволяє собі такі витівки, то реакція відповідна. Адже поряд юні партнери отримують набагато менше, але приносять команді більше користі.

Українські іміджмейкери

– Два інші вже українські старожили брестського «Динамо» Артем Мілевський та Олександр Нойок – це ковток свіжого повітря для нашого футболу. І не лише в ігровому плані, де вони відіграли значну роль у золотому успіху динамівців минулого сезону. Українці – знахідка для журналістів. Адже місцеві футболісти не такі відверті у своїх висловлюваннях і перестраховуються. Білоруси перечитують свої інтерв'ю, згладжують гострі моменти, щоби нікого не образити. Мілевський і Найок у цьому плані нічого не бояться і ріжуть правду-матку. І від цього наш футбол лише виграє.

В нашу користь

– Якщо порівнювати український чемпіонат із нашим, то УПЛ, звичайно, сильніше буде. Білоруські лідери – БАТІ та брестське «Динамо» – могли б у вас поборотися за четверте-шосте місце. Ну, а далі складніше, і ваші аутсайдери були б у нас твердими середняками. Та й для перезавантаження кар'єри українці приїжджають до Білорусі, а не навпаки. Це багато про що говорить.

Без грошей нікуди…

– Потрібно враховувати, що українські клуби у фінансовому плані багатші. Ми не маємо клубів, які містять олігархи. БАТІ та брестське «Динамо» стоять окремо, але й вони цього сезону зазнають певних труднощів. Інші команди фінансуються або великими підприємствами, або міською владою, або спортивними товариствами. І це призводить до того, що минулого сезону знялося з чемпіонату мінське «Торпедо», а зараз ризикує припинити своє існування ФК «Слуцьк», який сенсаційно очолює турнірну таблицю після восьми турів. Головний спонсор клубу Слуцький цукровий комбінат переживає лихоліття. У нас нещодавно всіх керівників цукрових комбінатів затримали правоохоронні органи за підозру в корупції.

Загалом фінансування нашого спорту здійснюється за принципом «платимо за результат». Якщо немає успіхів, то розраховувати особливо нема на що. А як можна перемагати, тренуючись на перекладині 70-х років минулого століття, з ключкою, якою грав ще твій дід, і таке інше. Але якщо ти переможеш, то можеш і попросити. І є шанс, що тобі збудують зал і дадуть інвентар, але постійно вимагатимуть нових та нових зльотів. Тож тут замкнене коло: коли немає результатів, то немає грошей, немає зборів, немає нормальної підготовки. А як без цього досягти прогресу та вийти на високий міжнародний рівень – сказати складно. Ні, є винятки, але вони трапляються дуже рідко.

Олімпійські ілюзії

– Європейські ігри, на яких ми з вами познайомилися, на моє тверде переконання, послужили погану службу насамперед білоруським олімпійцям. Ми – країна з радянською, багато в чому авторитарною спадщиною. І нам притаманне планування навіть спортивних результатів на рівні Міністерства спорту та Національного олімпійського комітету, який очолює президент країни Олександр Лукашенко. І ось колосальна кількість медалей (24 золоті, 16 срібних, 29 бронзових. – Ю.І. ) дає хибне уявлення президенту країни про благополуччя нашої спортивної галузі. Про це говорить медальний олімпійський план у 15 нагород та більше. Це нездійсненне завдання.

На мій погляд, Білорусь у Токіо цього року могла претендувати у кращому разі на 10 медалей. І якби Олімпіада пройшла у відведені терміни, то вона б показала, наскільки ми помиляємось у своїх райдужних надіях. При цьому перенесення Олімпійських ігор для всіх – це колосальне розчарування та крах надій. Адже дуже багатьом спортсменам через їхній вік було вигідніше виступити цього року. Тут йдеться про нашого єдиного чемпіона Ріо-2016 Владислава Гончарова, який завоював золото у стрибках на батуті. І хоча йому всього 24 роки, але в цьому виді, як у жіночому фігурному катанні, що старше, то складніше витримувати конкуренцію з юними суперниками. Чого вже говорити про легендарного 44-річного Володимира Самсонова (настільний теніс), 43-річного Івана Тихона (метання молота), 33-річного Андрія Арямнова (олімпійський чемпіон Пекіна у важкій атлетиці), які не факт, що взагалі зможуть виступити в Японії. Але, з іншого боку, з'являється шанс проявити себе перспективна молодь. Отже, перенесення Олімпіади на літо 2021 року – це палиця з двома кінцями.

Що ж до грізної заяви Олександра Лукашенка про те, що у разі провалу в Токіо тренери та спортивні функціонери можуть додому не повертатися, то це радше гра на публіку та емоційний сплеск. У нас, на щастя, не Північна Корея і Радянський Союз сталінських часів. Зрозуміло, що всі повернуться додому, ну, може, своїх посад втратять. Хоча, з моральної точки зору, готуватися до Олімпіади після таких загроз набагато складніше, і навряд чи це когось мотивує і додасть впевненості.

uc.kr.ua

П'ятниця, 08 травня 2020 11:09

Швеція: всім вірусам всупереч

Найбільш сміливий та безстрашний шлях у боротьбі з коронавірусом обрала Швеція. Тут вирішили протистояти пандемії і не вводити жорсткі обмеження. Для того, щоб дізнатися, на чому ґрунтується такий спокій та холоднокровність, коли практично весь світ перебуває в паніці, ми поспілкувалися з Анею Кузнєцовою, яка ще нещодавно радувала читачів «УЦ» своїми цікавими матеріалами. Ну а зараз уже громадянка Швеції Ганна Кузнєцова-Песонен успішно виявляє свої організаторські здібності у спортивному клубі імені Ульріха Сальхова у Стокгольмі, де допомагає розвивати улюблене з дитинства фігурне катання. Але зрозуміло, що наша бесіда почалася з проклятого коронавірусу.
– Я дуже рада вітати всіх своїх друзів та читачів коханої «УЦ». Жаль, що привід для розмови у нас зовсім не оптимістичний. Але сподіваюся вдихнути у ваші душі частинку позитиву та оптимізму. Без цього зараз складно. Ось зараз, коли ми розмовляємо, я перебуваю біля ковзанки, де займаються діти зі спортивного табору, який я з великими проблемами організувала разом із колегами з правління нашого спортивного клубу.
Дитячий тренувальний табір цього року народжувався із серйозними труднощами. Тут потрібно було чітко розібратися в рекомендаціях шведського уряду щодо ситуації, що склалася. Ось усі запитують себе: чому у Швеції немає жорстких карантинних законів? Але тут треба розуміти, що, якщо прем'єр-міністр і головний епідеміолог країни рекомендують не збиратися людям понад 50 осіб, то це справді зовсім не можна. Так, санкцій немає жодних. Але якщо законослухняним людям можновладці рекомендують, то з урахуванням високої шведської самоорганізації – це обов'язково буде виконано. Хоча це трактування не стосується спортивних об'єднань. Тож табори, збори, тренування проводити можна.
У нас перед катком стадіон, і там яблуку нема де впасти, шум, гам: тренувальна робота у легкоатлетів та футболістів іде на повний хід. Тут же розминку перед виходом на лід проводять і наші фігуристки. Загалом, життя вирує.
Школи та дитячі садки теж працюють у звичайному режимі. Спочатку, на першому тижні, деякі шведи вирішили самоізолюватись разом з дітьми в очікуванні карантину. Але карантин все не наставав, а у Швеції відвідування школи обов'язкове. Тут вважають годинник, проведений дитиною у навчальному закладі. Батьки не можуть написати вчителю чи директору записку та виправдати відсутність дитини, як це буває в Україні. У цьому плані шведська система контролю чи не найжорсткіша у всій Європі. Якщо ж тут є велика кількість годинників, пропущених у школі, то соціальна служба може просто забрати у тебе дитину. І врешті-решт всі діти повернулися до нормального навчального процесу.
Кордони не закриті. До нас можна прилетіти, якщо ти громадянин Швеції або маєш дозвіл на проживання. Зі Швеції можна полетіти і виїхати, але в інші країни ви не потрапите. Адже там усе зачинено.
При цьому коронавірус у нас є, і заперечувати це безглуздо. У Стокгольмі великий виставковий центр протягом півтора місяця переобладнали під шпиталь. Зараз споруджують у різних місцях мобільні шпиталі. При більш ніж 16 тисячах інфікованих тут 550 людей одужало і понад дві тисячі смертей. Але треба враховувати, що виходячи зі статистики Всесвітньої організації охорони здоров'я, більшість померлих – це люди після 80 років. Ось людям похилого віку справді треба поберегтися. А так у масках у нас ходять лише студенти з Китаю та Японії.
Щиро кажучи, я не знаю, чи є захисні маски в магазинах, оскільки особливо не цікавилася. Ну, в принципі нам сказали, що спеціальні маски, а не пошиті клубом «Умілі руки», потрібні тим працівникам охорони здоров'я, які безпосередньо працюють з інфікованими. У цьому загальне тестування не проводиться давно. Людям порадили не йти масово тестуватись, щоб не заразитися. А от для тих, хто справді відчув себе погано та звертається до лікувальних закладів, спеціальних тестів вистачає. Якщо виявлено позитивний тест на коронавірус, негайно ізолюють та проводять усі необхідні лікувальні процедури.
Щодо паніки, то загального переляку тут немає. Хоча в деяких людей паніка проявляється гіпертрофовано. А на панікерів дивляться трохи косо і навіть з них жартують. З продуктовим ажіотажем була якась анекдотична ситуація. Три тижні тому, коли хворих було зовсім мало, ми прийшли до магазину – і не було туалетного паперу. Я, яка пережила 90-ті роки минулого століття в Україні, просто посміхнулася. Дочка, яка народилася і виросла вже у Швеції, справді злякалася і закричала «Мамо, війна…», коли побачила, з якою люттю та швидкістю люди розкуповували туалетний папір. Але наступного дня туалетний папір знову з'явився на прилавках, і його знову розкупили, а він знову з'явився. Ось тоді люди зрозуміли, що сенсу скуповувати не лише туалетний папір, а й інші товари першої потреби просто немає. І поступово цей ажіотаж зійшов нанівець. І зараз у магазинах є абсолютно все. Люди приходять до супермаркетів, до аптек і купують те, що їм потрібно.
При цьому не можна сказати, що немає проблем. Ми маємо велику кількість звільнень. Постраждав малий та середній бізнес. Маленькі магазини та бутіки перевели на роботу до сьомої вечора, і це принесло серйозні складнощі їхнім власникам. До того ж, прем'єр-міністр Швеції не рекомендував відвідувати місця громадського харчування без великої необхідності. Шведи таку рекомендацію трактують, як не ходити зовсім. Зрозуміло, що багато кафе, ресторанчиків не працюють, і їх власникам не позаздриш. Але всі розуміють, що рано чи пізно ця криза закінчиться і все поступово налагодиться. І кошти у держави на підтримку та перезапуск малого бізнесу знайдуться. Та й самі шведи знову почнуть відвідувати місця громадського харчування, розуміючи, що господарям закладів просто потрібна допомога.
Якщо повернутись до моєї нинішньої роботи, то все почалося із захоплення доньки фігурним катанням. Це у нас, мабуть, спадкове, адже я в дитинстві теж займалася цим чудовим видом спорту. І мені захотілося більше дізнатися про шведську систему підготовки. Я ближче познайомилася із членами правління спортивного клубу, де тренується моя Емілі. Пізніше я також стала членом правління одного із найстаріших спортивних клубів не лише у Швеції, а й у Європі. Тут починав кататись легендарний Ульріх Сальхов, і клуб носить його ім'я. Це перший олімпійський чемпіон із фігурного катання. Своє золото швед завоював за виконання індивідуальної програми ще 1908-го року, власне тоді, коли фігурне катання вперше було представлено на Олімпіадах. А на чемпіонатах світу Сальхов вигравав десять разів і ділить у цьому плані першість разом із ще однією легендою Соней Хейні з Норвегії. Увічнив себе шведський фігурист назавжди в спортивній історії, коли в 1909 виконав стрибок із заходом спиною вперед і, здійснивши повний оберт у повітрі, приземлився на махову ногу. Цей стрибок названо на його честь сальховом.
А одним із головних тренерів нашого клубу є Юлія Обертас, яка народилася в Дніпропетровську. Я з нею навіть потоваришувала. Юля – разом із Дмитром Паламарчуком дворазова чемпіонка світу у парному катанні серед юніорів у складі збірної України та віце-чемпіонка дорослого чемпіонату Європи у парі із Сергієм Славновим уже як росіянка. Отже, нашим дітям є чим пишатися і на кого рівнятися.
А я пишаюся тим, що працюю у такому спортивному клубі та допомагаю дітям робити перші спортивні кроки. Ми займаємося організацією структури роботи, а деякі члени клубу входять до шведської федерації фігурного катання. Мені ж на другий рік роботи було поставлено завдання організувати спортивний табір у нинішніх коронавірусних умовах. Загалом у клубі займається понад п'ятсот дітей. Це школа фігурного катання та змагальні групи. У таборі в канікулярний період тренується відсотків двадцять від загальної кількості молодих фігуристів. Ну а оскільки зараз на відпочинок їхати нема куди, то в табір записалося значно більше дітей, ніж зазвичай.
Щоправда, були опоненти нашим заняттям та зборам, які казали, що проведення таких заходів в умовах пандемії є дуже небезпечним. Але ми пояснили, що ніхто ж силоміць сюди хлопців і дівчат не заганяє. Якщо хтось боїться, може пережити важкі часи вдома.
У результаті правління вирішило, що табору бути. Намагалися виконати абсолютно всі рекомендації влади та правління клубу. У нас заняття на льоду за площею та температурою класифікуються як тренування на вулиці, що не підпадає під заборону.
Ми розподілили дітей не більше шести у кожній роздягальні та контролюємо, щоб вони знаходилися на безпечній відстані один від одного і не обіймалися, дезінфікуємо їм руки перед виходом на лід та після. Зі свого боку робимо все необхідне і діти виконують, але ніхто не розуміє, що так треба, оскільки це питання життя та смерті. Адже після занять наші вихованці виходять на вулицю, спілкуються, йдуть у кафе і таке інше.
Ще хочу сказати, що багато наших спортсменів дуже тяжко психологічно пережили крах своїх надій у зв'язку зі скасуванням змагань. Для них це було визначальним щодо подальших спортивних перспектив. Зрозуміло, що діти плакали, адже вони готувалися до цих стартів цілий рік. Але ми допомагаємо вийти з цього стану з найменшими втратами та дивитися вже наступного сезону. А питання кваліфікації у нас вирішили наступним чином: усім додали по два бали на кращий результат, показаний у ході сезону, і вибрали 18 найкращих. Цікаво, як вирішили ці проблеми у інших країнах? Адже це питання дитячої психології та вразливості.
Ну і на завершення противникам нашого шляху хочу навести слова головного епідеміолога Швеції, який сказав: «Діти мають займатися спортом, щоб підняти імунітет, зберегти здоров'я та психологічно пережити непростий час. У них мають бути свої рутини, свої перемоги та свої поразки. Вони не можуть жити у страху світу дорослих». Від себе хочу побажати всім здоров'я, впевненості у власних силах, перемоги над усіма негараздами та повернення до нормального життя.

П'ятниця, 20 вересня 2019 09:20

Перший матч Олександрії у групі

Незважаючи на загалом справедливу поразку олександрійців, ми побачили, що наша команда здатна не битися, а грати проти серйозних конкурентів. За перший тайм у виконанні олександрійців було зовсім не соромно, але дуже прикро.

П'ятниця, 20 вересня 2019 09:13

Динамівський прорив

Київське "Динамо" зіграло свій найкращий матч за Михайличенка. Вже з'явився рух, швидкість при виході з оборони в атаку та велике бажання.