Print this page
Четвер, 05 грудня 2019 11:03

Велике футбольне бенкет

Автор: 
Rate this item
(3 votes)

Минулий тиждень був надзвичайно багатий на футбольні події. Українські клуби зіграли свої чергові матчі в єврокубках, пройшло офіційне жеребкування фінальної частини Євро 2020, в Україні та Європі назвали найкращих минулого сезону.


Скромний смак грандів
Як це скромний, запитаєте ви, адже «Шахтар» досяг історичної нічиєї з самим «Манчестер Сіті»? Ну, по-перше, команда Хосепа Гвардіоли зараз перебуває у кризі. Про це свідчать відставання від лідируючого в АПЛ «Ліверпуля» на цілих одинадцять пунктів та третє місце у турнірній таблиці. Тож в англійському елітному дивізіоні різниця між головними претендентами на золото така сама, як і в українській Прем'єр-лізі. При цьому у нас київське «Динамо» все ж таки вибралося на другу позицію, а в Англії хлопці Юргена Клоппа випереджають на 9 пунктів «Лестер» Брендана Роджерса, який знову прокинувся. До речі, нинішній наставник «лис» п'ять років тому ледь не став чемпіоном із «Ліверпулем». Пам'ятається, і минулого сезону «червоні» впевнено лідирували, але потім свою велику перевагу розгубили і поступилися золотом «Сіті». Тож я не поспішав «ховати» чинного чемпіона Англії, пам'ятаючи про конкуренцію в тамтешій першості.
Експерти зазначають, що в Лізі чемпіонів підопічні Гвардіоли у грі з «Шахтарем» не надто старалися з молодим складом «гірників». Занадто багато свободи мали гості без звичного переважного пресингу господарів. Для виходу до наступного раунду «міщанам» вистачало нічийного результату, і вони його досягли. Нині їм було не до торішнього куражу, коли вони робили з донеччанами все, що хотіли. Тим більше, що з приходом Луїша Каштру «гірники» стали грамотніше діяти в обороні, та й юні таланти – Тете, Манор Соломон, Маркос Антоніо та інші – прагнуть саме у Лізі чемпіонів показати себе у всій красі. Так що віковим лідерам Тайсону, Марлосу, та й Мораесу з Ісмаїлі, який ще недавно вважався незамінним, доведеться або орати на повну, або підшукувати собі новий клуб. Тим більше, що Тайсон, якого визнали найкращим гравцем в Україні 2019 року за версією УПЛ, і сам не проти вибратися з донецької «золотої клітини» та спробувати себе на більш класному рівні. Адже навіть з Тайсоном у складі, після манчестерського захоплення «Шахтар» вперше подарував окуляри «Маріуполю». Добре, що турнірна ситуація дозволяє.
У Лізі чемпіонів нічия у Манчестері, за великим рахунком, команді Луїшу Каштру, окрім морального задоволення, нічого не дала. А ось перемога «Аталанти» над загребським «Динамо» вкрай загострила ситуацію. Немотивований «Сіті» може не намагатися в останньому матчі в Загребі. І якщо хорватська команда виграє, а «Шахтар» поступиться «Аталанті», яка набрала хід, то чемпіони України можуть і зовсім залишитися без єврокубкової весни.
Якщо бути об'єктивним, то у Бергамо українській команді пристойно поталанило. І ніхто зараз не дасть гарантії, що Бергамаски не зможуть у Харкові взяти реванш. Тож про нічийний результат, який влаштовує «гірників», потрібно просто забути та зіграти на межі нинішніх можливостей.
Набагато простіше, незважаючи на малозрозумілу поразку від «Мальме», ситуація у київського «Динамо». Хоча перед стартом групового етапу у Лізі Європи була впевненість, що кияни достроково вирішать завдання виходу до плей-офф. Проте нинішнє "Динамо" Олексія Михайличенка – це команда метаморфоз. Кияни можуть провести чудовий матч, як із «Шахтарем» у Кубку України, але частіше грають різні за якістю футболу тайми, як у Швеції. А основні проблеми сьогоднішнього «Динамо» – це потворна реалізація гольових можливостей та незібраність в обороні. Адже забій у Мальмі гості до перерви хоча б третину з того, що створили, то другий тайм перетворився б на формальність. А так після перерви шведи додали та знову швидко забили. А без молодого центрбека Попова динамівська оборона має непереконливий вигляд. І тут здивувало, що здригнулися навіть ті, від кого мало очікували. Капітан команди Сидорчук просто напросився на вилучення, а Миколенко схибив з підкатом на останніх секундах. Та й загальна дисципліна залишала бажати кращих. То Родрігес бурхливо протестує проти своєї заміни і надовго потрапляє у запас, то Вербич висловлює невдоволення тренерським рішенням. А Олексій Михайличенко, схоже, так поки що і не визначився із твердою основою і продовжує шукати.
У результаті динамівці створили свято для легенди "Мальме" Маркуса Розенберга. 37-річний ветеран у своєму прощальному домашньому матчі за рідний клуб не просто оформив дубль, а приніс перемогу команді на 6 компенсованій хвилині. Тепер шведам потрібно в гостях обігравати Копенгаген. При цьому, якщо рахунок буде 3:4 і більше, то «Динамо» вилітає у разі мінімальної перемоги. Тож для власного спокою та реабілітації в очах своїх уболівальників хлопцям Михайличенком потрібно вийти і в останньому турі розгромити явних аутсайдерів групи – «Лугано». Іншого результату ніхто не зрозуміє та не пробачить.

Олександрійський апетит
До речі, на мою думку, суперники в «Олександрії» на груповій стадії Ліги Європи були більш серйозними, ніж у «Динамо». І за тієї гри, яку продемонстрували хлопці Володимира Шарана у поєдинках із «Вольфсбургом», «Гентом» та «Сент-Етьєном», вони цілком могли посісти друге місце у протистояннях із конкурентами з Данії, Швеції та Швейцарії. Але й так наші земляки створили те, чого від них мало хто чекав. Тільки «Вольфсбург» виявився сильнішим за олександрійців у двох зустрічах. Але ж німецькій команді у цих матчах напрочуд фартило. Згадайте два шалені голи у Вольфсбурзі та відверто спірний пенальті у Львові. А олександрійці, яким ще й погода давала сюрпризи (довга дорога до Вольфсбургу, туман на шляху до Сент-Етьєна та Львова на матч з німцями), наполегливо й наполегливо долали труднощі та демонстрували характер. У кожному з чотирьох зіграних матчів ФК «Олександрія» пропускав першим, але знову і знову гравці знаходили сили повернутися в гру.
На виїзді з «Вольфсбургом» не вистачило досвіду та холоднокровності, коли рахунок став 2:1. А ось у протистояннях з «Гентом» і особливо з «Сент-Етьєном» вдалося переламати перебіг подій і досягти нічиїх, які можна сміливо назвати переможними. При цьому саме втрати очок в іграх з олександрійцями фактично позбавили титулований клуб Франції путівки до плей-офф Ліги Європи.
На жаль, за тур до закінчення групового турніру втратили шанси на вихід у наступний раунд та бронзові призери чемпіонату України. Але зізнайтеся, що ніхто й не розраховував на такий результат "Олександрії". Більше того, були побоювання у фахівців, що в такій солідній компанії дебютанти змагань такого рівня можуть здригнутися. Але це не про Володимира Шарана та його команду.
І могли наші земляки серйозно замахнутися на більше. Якби в домашній грі з «Сент-Етьєном» дбайливіше ставилися до гольових моментів, яких створили достатньо. Якби у львівській дуелі з «Вольфсбургом» австрійський арбітр не симпатизував німецьким гостям із австрійським тренером біля керма команди. Якби травми не вибили з ладу перед і вже під час домашньої битви з «Вольфсбургом» одразу кількох провідних футболістів (Артем Сітало, Гліб Бухал, Олексій Довгий, Максим Третьяков, Кирило Ковалець), яких не вистачило для фінального штурму, як із «Сент -Етьєном». Але при цьому кожен із тренерів суперників говорив, що «Олександрія» дивувала, вражала і була сильною в командному плані. І зараз уже ніхто не згадає, що Каспарс Дубра, Денис Мірошниченко та Максим Третьяков, які зробили чималий внесок у успіх (такий виступ – безумовний успіх), приєдналися до нашої команди у літнє міжсезоння та одразу вписалися в ігровий ансамбль Володимира Шарана. Гліб Бухал, який довго пробивався в основу, ще рік тому грав у міні-футбол серед любителів, а Влад Бабогло набирався досвіду в молодіжній першості. А тут вони, разом із старожилами, вийшли на поле в Лізі Європи без тремтіння в колінах і зіграли чудово.
І все ж, за всієї поваги до футболістів, нинішня «Олександрія» – це тренерський витвір. Володимир Шаран довго йшов до цього європейського турніру, долаючи закиди у незрівнянності його стилю та ставці на оборону. Але його гра приносила результат, а з приходом швидких та конструктивних футболістів «Олександрія» стала гнучкішою в тактичному плані і вже не підлаштовувалась під суперників, а сама диктувала умови конкурентам. Навіть після поразок ніхто не може дорікнути олександрійським «вовчарам», як називають себе хлопці, в тому, що вони були безвільними і здавалися на милість фаворитам.
Знаєте, після поразки від німецьких «вовків» нападник олександрійців Денис Безбородько сказав чудові слова: «Головне, що ми зайшли в роздягальню після матчу, подивилися один одному в очі, і нам не було соромно за гру, яку ми продемонстрували». Адже не дарма президент ФК «Олександрія» Сергій Кузьменко подякував футболістам за приголомшливі емоції, які вони подарували вболівальникам, і преміював команду за гру з німецьким клубом.
А нашим футболістам та тренерам справді треба сказати велике спасибі за те, що тепер у Європі знають не лише Олександрію єгипетську, а й Олександрію українську, футбольну. Ну і не сумніваємося, що один раз спробувавши на смак футбол Ліги Європи, наші земляки обов'язково захочуть повернутися сюди знову. Хоча є ще один матч з «Гентом», де можна зіграти без страху і докору і здобути-таки першу історичну лігоєвропейську перемогу.

Австрійський штрудель до амстердамського десерту
Жеребкування фінальної частини Євро 2020 було цікаве українським шанувальникам футболу лише в одному аспекті. Загалом із цим турніром в УЄФА дуже сильно намутили. І вже зрозуміли, що більше так експериментувати не варто. Виходить, деякі країни прийматимуть матчі чемпіонату Європи без участі їхніх команд. Так може статися з Румунією, де українці зіграють два свої поєдинки. З іншого боку, якщо румунська збірна таки здобуде путівку, то обидві ігри хлопці Андрія Шевченка проведуть у гостях. Спочатку 14 червня з голландцями в Амстердамі, а потім уже, 22 червня, – з румунами у Бухаресті.
На щастя, наші побоювання знову отримати у суперники португальців не справдилися. Чинні чемпіони Європи зіграють у справжній «групі смерті» разом із чемпіонами світу – французами та збірною Німеччини, а також ще однією збірною з Ліги Націй, посланою жеребкуванням «на заклання». І це знову говорить про дивовижні дивацтва цього турніру, де один із очевидних фаворитів припинить боротьбу вже на початковій стадії.
Україні ж доведеться помірятися силами з міцними, але зірок з неба австрійцями, які не вистачають. Наявність у складі цієї команди Давида Алаби з «Баварії», нещодавнього головного бомбардира англійського «Вест Хема», а зараз Марко Арнаутовича, який регулярно забиває в Китаї і колишнього захисника київського «Динамо» Олександра Драговича, який зараз виступає за леверкузенський «Байєр», що просто нам не буде.
Поки що фаворити нашої групи – голландці. Але після стартового матчу все ж може змінитися? І варто нагадати, що до 1/8 фіналу виходять команди, які посіли у групах перше та друге місця, а також чотири найкращі команди з числа тих, що посіли треті місця у своїх групах. Тож складно зараз уявити, що впевнена у собі збірна України не зможе вирішити завдання-мінімум.
На нещодавній церемонії УАФ Андрія Шевченка заслужено було названо тренером 2019 року в Україні. Чому б наступного року не замахнутися на звання найкращого в Європі? До речі, був на церемонії УАФ та кропивницький слід. Найкращим воротарем України став вихованець кіровоградського футболу Андрій П'ятов, а найкращим арбітром другий рік поспіль визнано кропив'янина Віктора Копієвського.

Мессі – на закуску
Ліонель Мессі – безперечно, геніальний футболіст. Але, на мою думку, його штучно роблять найкращим гравцем усіх часів. Вручення аргентинцю шостого «Золотого М'яча» найкращого гравця Європи – це дискредитація командної сутності футболу. Якби у футбол грали поодинці, то тут Мессі поза конкуренцією. У плані видовищності та результативності Ліонель – король та футбольний шоумен. Він найбільше забиває та багато асистує у чемпіонаті Іспанії, та й у Лізі чемпіонів свою «Барсу» знову тягнув. А от коли справа доходить до вирішальних матчів в останніх сезонах Ліги чемпіонів та поєдинках за збірну Аргентини, де потрібні характер, вольові якості та жага до перемоги, то тут Мессі впадає у ступор. Виходить, головний приз європейського футболу вручається виключно за особисті успіхи без урахування командних досягнень. Навіть Модріч був як володар трофею куди більш переконливий як віце-чемпіон світу і переможець Ліги чемпіонів. Нинішній тріумф Мессі – це привід працювати виключно на особисту статистику. Вибачте, але це не теніс, а футбол – командна гра. І той, хто робить істотний внесок у загальний успіх, проявивши індивідуальні якості, і має називатися найкращим з найкращих. Таким минулого сезону справді був, на думку багатьох моїх колег, Вірджіл ван Дейк. Талановитий центрбек разом із партнерами по «Ліверпулю» просто знищив Мессі з його «Барсою». Але який «Золотий М'яч» ван Дейку, якщо він захисник та голів мало забиває?
Шкода, що суть футболу у таких ситуаціях відходить на другий план. Хоча футбол – це вже давно більше шоу, для розкручування якого все частіше зневажаються його головні принципи. Втім, це тема для окремої розмови.
Юрій Ілючек, УЦ .

Read 324 times Last modified on Четвер, 05 грудня 2019 11:21

Latest from SportРепортер

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha