Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 

Останні новини

×

Повідомлення

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Функція mail() заборонена, тому лист не може бути відправлений.

Вівторок, 17 липня 2018 18:25

Чемпіонат світу імені Лобановського?

Автор: 
Rate this item
(3 votes)

На чемпіонаті світу, що завершився минулої неділі, ми ще раз отримали підтвердження тому, що рівних футболу за популярністю, впливу на уми і серця, неймовірному розпалу пристрастей і емоцій навіть у людей дуже далеких від спорту - просто немає. І цей феномен начебто дуже простої гри пояснити неможливо. Та й чи потрібно? Головне, nogomet, а саме так звучить назва гри на модному нині у нас хорватському, продемонстрував, що він живіший за всіх живих і ніхто і ніщо не може завадити йому розвиватися.

Ну а оскільки починали ми розповідь про цю світову першість із прогнозів футбольних експертів, то логічно, що саме авторитетні фахівці мають поставити крапку. Ми не стали обмежувати респондентів рамками питань, а просто віддали їм м'яч, дозволивши самим вільно будувати свою гру.

:

Вадим Євтушенко – експерт телеканалу «Футбол», зірка радянського футболу, колишній гравець та головний тренер кіровоградської «Зірки»:

- Вийшло, що я виявився непоганим прогнозистом. Адже у нашій розмові перед стартом чемпіонату передбачив успіх збірної Франції. Хоча гру від чемпіонів світу, які мали класний підбір креативних футболістів, хотілося б побачити більш привабливу. Втім, переможців не судять. Французи для свого тріумфу витратили рівно стільки сил, скільки потрібно.

Приємно, що до призерів пробилися ті збірні, які вже давно не домагалися серйозних успіхів. Та й англійці, які фінішували четвертими, також давно не забиралися так високо. Скажу так, що і в чвертьфіналах грали ті команди, які цього справді заслуговували на свою гру. Можливо трохи більшого заслуговували уругвайці, яких підкосила травма Кавані. Шведи, за яких цілком природно переживав більше за інших, навіть перевершили мої очікування. Я розраховував на 1/8 фіналу, а хлопці Яні Андерссона пробилися до чвертьфіналу. На більше не вистачило наявності класних виконавців, хоча щодо організації командної гри шведи виглядали дуже і дуже пристойно.

Скажу так, що на цьому чемпіонаті один зірковий футболіст уже не в змозі робити результат. Часи, коли Марадона вигравав матчі поодинці 86-го і витягував Аргентину у фінал на чемпіонаті світу 1990 року, вже минули. Тут ставка на очевидних лідерів, таких як Мессі, Роналду, Салах вже не зіграла. Навпаки, вигравали ті дружини, де зірки підпорядковувалися командним інтересам. Отже, ідеї Валерія Васильовича Лобановського, висловлені багато років тому, тут отримали очевидне підтвердження. І яскравий приклад тому – збірна Франції, у якій ніхто не тягнув ковдру на себе, а всі, навіть на шкоду видовищності, працювали на результат. І все одно був у цьому академічному ансамблі чудовий соліст – юний Мбаппе. Але ми звикли до іншої Франції, де сяяли Платіні, Жіррес, Тігана, а потім Зідан, Анрі, Трезеге, Дешам. Я, власне, полюбив французький футбол саме в епоху Платіні і залишався його шанувальником. Нині ж «триколірні» відійшли від свого атакуючого романтизму. Але тут треба віддати належне Дідьє Дешаму, який зміг переконати таких харизматичних футболістів, як Погба, Грізманн та й того ж Мбаппе працювати на благо результату. І все ж таки вважаю, що слабкі місця у цієї «золотої» збірної були. Це нестабільний воротар Льоріс, який міг виручити, а міг і «привезти», як у фіналі, і це центрфорвард Олів'є Жиру, який за всього величезного обсягу чорнової роботи так жодного разу не зміг забити. А нападник покликаний забивати. Але це дрібні нюанси, які не вплинули на командну збалансованість. Адже всі лінії працювали абсолютно злагоджено.

А в інших збірних такого чіткого налагодженого механізму не було. У Аргентини та Уругваю ми побачили чудові атакуючі лінії, але інші до рівня атаки не дотягували. І це одна з причин, з яких цим збірним не вдалося досягти успіху.

Що стосується хорватського зльоту, то якщо прибрати емоційну складову, пов'язану з підтримкою України, а зосередитися на суто футбольних аспектах, то тут у команді Даліча злилися воля, характер, величезна самовіддача та футбольна майстерність лідерів, таких як Модріч, Ракитич, Перішич, Манджукич . Хорватів можна порівнювати зі шведами, але «Тре Крунур» таких ось яскравих індивідуальностей просто не мав. Може, й витримали всю складну турнірну дистанцію хорвати тому, що у вирішальні моменти вагоме слово говорили лідери. Десь витяг надійний воротар Субашич, десь взяв на себе ініціативу Модріч, десь блиснув Перишич, а десь холоднокровність та клас виявили Ракитич та Манджукіч. Інші ж чудово доповнювали цю картину, що давало приголомшливий командний ефект. Але у вирішальному протистоянні з французами далася взнаки фізична втома, адже зіграли хлопці Даліча на цілий матч більше, коротка лава та психологічна напруженість.

Французи це чудово розуміли і почали «танцювати» від суперників. Дешам чудово розумів, що сил у суперників не вистачить. І в першому таймі триколірні десь заколисували та вимотали своїх конкурентів, а вже після перерви завдали вирішального удару, вирішивши результат протистояння. Звичайно, французам десь пощастило, що їм вдалося ще в першому таймі забити двічі за не дуже виразної гри. Що ж до пенальті, то він швидше більше був, ніж не був. Принаймні рефері досить уважно переглянув цей епізод і прийняв виважене рішення.

Але після цього у хорватів була можливість відігратися, що вони блискуче робили жодного разу на цій першості. Але французи вже вийшли іншими і перевага в три м'ячі, досягнута вже до 70-ї хвилини, говорить про повну тактичну перемогу збірної Франції. І навіть після ляпу Льоріса у хорватів не залишилося сил та можливостей здійснити ще один подвиг. Багатьом хорвати сподобалися більше, тому що вони володіли м'ячем і атакували. Але тому сталося, що французи їм дозволили так діяти. Тож виграли хлопці Блана у справі.

І все ж шанувальники футболу, напевно, хочуть більше бачити таку гру, як продемонструвала Бельгія. Бельгійців справді шкода. Вони заслуговували на більше, ніж бронза. Фінал Франція - Бельгія виглядав більш логічним, але турнірна сітка розпорядилася інакше. Та й підопічні Роберта Мартінеса не хитрували на груповому етапі, коли могли зіграти інакше з англійцями. Але тоді б ми не побачили чудових матчів «дияволів» з японцями та бразильцями, які стали одними з найкращих на цьому чемпіонаті. Ну а у півфіналі бельгійці, як і решта, потрапили до французьких «мереж». Їх позбавили швидкості та простору, а у позиційному нападі бельгійці виявилися не дуже сильними. І тут збірна Франції показала свій чемпіонський клас і злагоджену оборону, де чудово виглядали молоді центрбеки Варан і Умтіті, які, до речі, і найважливіші голи забивали в матчах з Уругваєм і тією ж Бельгією.

Ну і насамкінець зазначу, що цей чемпіонат показав, що багатьом збірним потрібне перезавантаження та зміна пріоритетів. І від того, як швидко зможуть подолати свої складнощі, збірні Німеччини, Іспанії, Аргентини залежить подальше футбольне майбутнє. І йди-знай, може, ті ж аргентинці розслабляться без Мессі, як шведи без Ібрагімовича, і зможуть вийти на інший рівень. Тож, думаю, вже на найближчій європейській першості на нас чекають нові відкриття…

Віктор Догадайло – колишній спортивний директор та асистент головного тренера кропивницької «Зірки», спеціаліст центру навчання тренерів ФФУ:

- Перше здивування цієї світової першості полягає в тому, що провалилися явні фаворити – Німеччина, Бразилія, Аргентина, Іспанія, яким щось змінюватиметься. Я пов'язую невдачі зі втомою основних виконавців після важких національних чемпіонатів, тренерськими та тактичними прорахунками, а також недостатнім настроєм, коли суперники не сприймалися як необхідно. Невдачі зіркових виконавців – Мессі, Неймара, Роналду, Саллаха – знову-таки виходять із клубного футболу, де є усталені зв'язки та чудові партнери, які розуміють один одного, а перебудуватися на рівні збірної навіть такі блискучі майстри не змогли. Далася взнаки і втома. Але про повний провал я не говорив би, оскільки Роналду забив чотири м'ячі, Мессі також вів команду за собою, та й Неймар, при всіх нюансах з його симуляціями, виглядав лідером. Просто партнери зірок пристосуватись до сучасних реалій, коли збірні мають представляти згуртований єдиний механізм – не змогли. Та й тренери не усвідомили, що поодинці вже матчі не виграються.

Якщо говорити про відкриття, то з перших матчів був помітний великий потенціал у хорватів із бельгійцями, і ці команди його різною мірою змогли реалізувати. Це, мабуть, дві найяскравіші дружини світового чемпіонату. Бельгійці перетворювали свій кожен поєдинок на маленьку виставу, а хорвати підкоряли завзятістю, волею та цілеспрямованістю. Ну і тут треба визнати, що в цих країнах якраз виросло і зміцніло ціле покоління найталановитіших футболістів, які на провідних ролях у найсильніших європейських клубах. І національні чемпіонати, особливо в Хорватії, далеко не найсильніші. Але, на відміну від України, вони дбайливо ставляться до своїх молодих талантів, доводять їх до певного рівня, а потім уже виводять на зіркову орбіту. І цьому нам просто необхідно у хорватів із бельгійцями вчитися.

Зауважу, що за якістю та змістом гри бронзові медалі команди Бельгії схожі на золото. Такий футбол подобається та захоплює.

Російський вихід до чвертьфіналу – це багато в чому заслуга Станіслава Черчесова. До чемпіонату у господарів турніру були сильні та солідні спаринг-партнери, склад підбирався під конкретну тактику. Коли ж вдалося успішно стартувати, гравці середнього рівня відчули впевненість. Та й дуже вдалий жереб, підтримку трибун та психологічне накачування не можна списувати з рахунків. Хоча було б найвищою несправедливістю, якби росіяни пройшли хорватів.

Франція підтвердила висловлювання свого легендарного імператора Наполеона про те, що потрібно бути сильнішим за противника в потрібний час і в потрібному місці. І саме так рухалися до свого титулу майбутні чемпіони: спокійно, розмірено, не видовищно, але дуже ефективно. Це був зразок досягнення мети з різним набором тактик, ігровою аритмією, детальним вивченням суперників та використанням своїх сильних сторін та слабкостей конкурентів. І це заслуга Дідьє Дешама, який зміг переконати всіх «орати» на користь команди. Наставник визнав, що видовищність і краса відійшли на другий план, але результат, як кажуть, на табло. Хорвати начебто у фіналі виглядали краще, але не настільки, щоб здолати більш впевнених у собі триколірних. Коли необхідно було французи включали обертів, як із Аргентиною і Хорватією, і вирішували результат протистояння. А з бельгійцями французи просто «танцювали від грубки» і не дозволили конкурентам використати свої найкращі якості.

Тож головний підсумок цієї світової першості – торжество універсалізму та збалансованого командного футболу. Коли у тебе практично немає проблем у всіх лініях, то успіх гарантовано. Тут важливо, що кожен чітко знав свої функції і чітко виконував їх. І саме тому Дешам ставив у кожному матчі нещадно критикованого форварда Жиру, який своїми діями «розв'язував руки» Мбаппе та Грізманну. І взагалі центральна французька вісь, яка починалася від воротаря Льоріса, проходила через захисників Умтіті та Варана, тривала опорниками Погба і Канте і закінчувалася, Грізманом і Жиру була стійкою, не ламалася ні за яких розкладів і зіграла просто феноменальну роль у досягненні успіху.

Декілька слів про суддівство, яке, на мою думку, було на високому рівні. Система VAR, яка справді виправдала себе, дозволила уникнути маси скандалів і навіть у фіналі допомогла арбітру прийняти правильне рішення. Я не сумнівався, що люди, які відповідали за перегляд відеоповторів, підкажуть аргентинському рефері Пітане про те, що гра рукою, яка, як крило, рухалася до м'яча, Перішич мав. Тож рішення аргентинець прийняв правильне відповідно до сучасного трактування правил. Ну а розмови про те, що у фіналі такі 11-метрові не ставлять – залишимо без коментарів.

Ну, і ще цей чемпіонат показав підвищення значення стандартних положень. Такої феноменальної реалізації стандартів практично за 50 відсотків ще ніколи не було. Ще, зауважте, що на турнірі відбулося 11 автоголів. Це означає, що захисники не встигали за швидкостями, неправильно обирали позиції і помилялися. Як і воротарі, які припускалися результативних помилок. Ну а епоха тривалого контролю м'яча йде в минуле, а на перший план виходить стрімкий перехід вперед за рахунок вертикальних передач, інтенсивність ведення гри, швидкість мислення та вміле використання стандартних положень. У цьому напрямі і рухатиметься футбол у майбутньому.

Юрій Смирнов – літератор, сценарист, кінопродюсер, спортивний експерт «УЦ»:

- Мої очікування повністю справдилися. Чемпіонат вдався з футбольної та організаційної складової і причепитися особливо нема до чого. Добре, що турнір вийшов дискусійним у футбольному сенсі з VAR та іншими речами, коли люди обговорювали футбол, а не кількість пограбувань, як у ПАР, чи фанатські бійки, як на останньому Євро. Цікавим було й затяте бажання українців взяти участь у цьому святі життя, вписавшись за хорватів. Це виглядало з одного боку – смішно, а з іншого – нормально, бо жодних бойкотів не вийшло, а на стадії чвертьфіналу всі стали хорватами та вболівали за гідну збірну. Але надалі хотілося б, щоби на наступному великому форумі – Євро-2020, українці були представлені за повною програмою, а не як хорвати.

Щодо футболу, то тут не може не тішити, що раптом несподівано повністю перемогли ідеї Валерія Васильовича Лобановського, які, здавалося, пішли до архіву. А тут на прикладі збірної Франції ми побачили яскраве підтвердження того, що таке Команда – Зірка. Але це не команда, в якій немає зірок, а збірна, де зірки з радістю роблять спільну справу, а не грають самі по собі, як Мессі, Роналду, Салах та Неймар. Епоха зіркового футболу індивідуальностей, здається, закінчилася. І це добре, бо у командному футболі більше думки та зміни тактик, ніж простого куляння у бік Ліонеля чи Кріштіану.

Другий важливий момент – це торжество контратаки. Усі важливі матчі будувалися за принципом: віддай м'яч та простір – отримай перемогу. Бельгія віддала ініціативу Бразилії та перемогла. Те саме зробила Франція з Бельгією. При цьому саме бельгійці стали найяскравішою командою турніру. Але їм, як і хорватам у фіналі, трохи забракло тренерської мудрості, яка була у Дешама. А Франція зробила висновки з поразки від португальців на домашньому Євро і стала чемпіоном світу абсолютно закономірно. Загалом проблеми в ході всього турніру у хлопців Дешама виникли лише на початку другого тайму поєдинку з аргентинцями. Але вони були настільки швидко вирішені, що всі побачили величезний запас міцності цієї команди.

У четвірці, можливо, десь зайвою виглядала збірна Англії, яким справжній подарунок у вигляді простої сітки зробила збірна Німеччини. Можливо, це сатисфакція за всі ті біди, які зазнали англійці у футболі від бундестим за останні роки десь тридцять. Далі цікаво буде спостерігати, що стане з цими хлопцями, які досягли приголомшливого для Англії успіху, коли до них підключатимуть більш обдарованих представників збірної U – 20, яка виграла чемпіонат світу у своєму віці. Мені здається, що саме родоначальники футболу будуть на чемпіонаті Європи однією з найсерйозніших сил.

Могли вибрати собі легкий турнірний шлях та бельгійці. Але тоді їм треба було влаштувати ще більший цирк у тому кумедному матчі групового етапу з англійцями. Це виглядало і так дивно з іншими складами та забиранням ніг, але не так, як у грі французів зі шведами. Адже від того протистояння чекали на феєрію. Ну от і віддали суперники боржок уболівальникам у бронзовій грі, де бельгійці знову показали, що вони просто значно сильніші. Хоча, звісно, впевнений не лише я, хотіли б бачити Азара, де Брюйне із партнерами не просто у фіналі, а із золотими медалями. Вони цього справді заслуговували.

Саме бельгійці відправили додому бразильців у дуже видовищному поєдинку. Але справа в тому, що пентакампіони в тій грі виглядали вкрай безглуздо. І важко зрозуміти: чому рік у рік збірна Бразилії зазнає фіаско як на чемпіонатах світу, так і на першості свого континенту? І це велика проблема, оскільки підбір виконавців виглядав би нормальним. Чи то тренери там повивелися, чи то вони тренують інші команди.

Якщо подивитися на загальний рівень, то всі боролися та намагалися зачепитися хоч за щось. Ну, може, як я зазначав раніше, невиразною виглядала збірна Польщі, на місці якої дуже хотілося б побачити українців чи італійців. Ось мені Буффона із партнерами на цьому мундіалі реально не вистачало. За такого розкладу це покоління могло й почути. До речі, колега був в Італії та спостерігав, що інтерес до чемпіонату був серйозним, незважаючи на відсутність «скуадри адзурри».

Ще зауважу, що небагато нових зірок спалахнуло. Я навіть не зміг скласти повного складу тих гравців, які мені сподобалися. Ну мається на увазі не авторитети типу Модріча або розкручений Мбаппе, а реально не дуже відомі молоді таланти, найяскравішими з яких були, мабуть, Павар і Міньє.

Щодо суддівства, то воно було абсолютно нормальним. І не можна сказати, що десь помилки, як у попередні роки, коли судили якісь невмілі азіати та африканці, вплинули на результат гри. Тільки в одному матчі між сербами та швейцарцями я помітив деяку упередженість. Там, де карали сербів, не помічали таких самих порушень у швейцарців. Але загальний рівень арбітражу суттєво підтягнувся і VARтут суттєво підміг. Тут і лояльніші вимоги також зіграли свою роль. При цьому роль стандартів настільки зросла, що гравці стали дуже акуратно грати поблизу штрафного майданчика. Та й арбітри розуміли, що штрафні та кутові перетворилися на грізну силу. Хоча зі штрафного у фіналі на Гризманні у мене є певні питання, а щодо пенальті - немає, бо я прихильник старого трактування гри рукою. А тут рух був і м'яч летів у напрямку воріт.

А взагалі не заважали судді футболу та не псували свято. І дуже шкода, що УЄФА не прийняло нововведень, а залишилося з марними арбітрами за воротами, які взагалі нічого не бачать.

До речі, перед чемпіонатом світу з низки причин я зробив значну паузу у перегляді футболу. За винятком фіналу Ліги чемпіонів, не дивився європейські кубки та національні чемпіонати. Тож до світової першості підійшов, якщо можна сказати, «голодним». І для мене головний результат турніру, що я знову закохався в цю чудову гру за повною програмою.

Юрій Ілючек, спеціально для «УЦ»

Read 430 times Last modified on Вівторок, 17 липня 2018 18:45

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha