Вход или Регистрация | Забыли пароль? |

Футбол Баскетбол Бейсбол Легкая атлетика ФСО Спартак Олимпийские игры
Экономное отопление для дома
Суббота, 02 Июнь 2018 18:25

Мега-фінал від очевидців. Частина перша

Автор 
Оцените материал
(2 голосов)
Мега-фінал від очевидців. Частина перша Reuters

 

 

Пропонуємо вашій увазі враження від свята під назвою Фінал Ліги чемпіонів УЄФА, якими з нами із задоволенням поділилися ті щасливчики, яким вдалося побачити та оцінити все, що відбувалось у столиці України.

 

Леонід Веселков олімпійський оглядач, спортивний журналіст, телепродюсер, м.Київ

 

Незважаючи на всі прогнози й перестороги, що в нас усе буде погано, все пройшло чудово! Київ повністю впорався із проведенням Фіналу Ліги Чемпіонів, який був прекрасно організований.

 

Кияни, щоправда, досі обурюються, що довелося перекривати вулиці, пересідати з машин у громадський транспорт, але вболівальникам було приємно і комфортно.

 

Не скажу за іспанських уболівальників, бо я проводив час із фанами “Ліверпуля” й більшості з них усе подобалося. Прийом, організація (не кажу зараз про житло, бо це болюче питання), але напередодні й у день матчу в парку Шевченка все було дуже гарно облаштовано. Пам’ятник Тарасу Шевченку огородили металевим сітчастим парканом, як виявилося, не даремно, бо вболівальникам було мало місця й вони газон трохи повитоптували. Звичайно, і сміття залишили після себе багато, комунальникам було чим зайнятися. Були точки з пивом і їжею, туалети, шезлонги. Хто не хотів гуляти Києвом чи йти на Хрещатик у фан-зону, звідти вирушали на стадіон.

 

Уболівальники “Ліверпуля” унікальні. Мені пощастило: в мене був квиток у їхній фансектор. За годину до початку матчу вони встали й тільки в перерві поєдинку сіли відпочити. Стоячи провели весь матч і співали.

 

Бере за душу, коли 15 тисяч фанатів хором співають. Співали багато. Все було побудовано на піснях. Бо у мадридців був барабан і вони заряджали постійно якісь кричалки, а мерсисайдці співали багато і злагоджено. Вразило, що вони мали велику кількість банерів і якщо до поєдинку розвішували й махали ними, то під час матчу передали стюардам на нижній ряд, а ті виклали їх на доріжці НСК напівколом. По суті вся зона за воротами була у прапорах і банерах. У мадридців же був один загальний великий банер.

 

І, звісно, червоний колір кидався в очі. У вболівальників “Реала” були невеликі групи по місту, одягнені в біле, а щодо ліверпульців, складалося враження, що їх у Києві значно більше.

 

В уболівальників Мадрида була зона в районі готелю “Україна”. Їх розвели по різних сторонах підходу до стадіону. Із міркувань безпеки, звичайно, але мені здається, що це було зайвим. Бо коли вже йшов у колоні ліверпульців на стадіон, то до нас долучалися мадридці. Їх піснями зустрічали, обіймали, всі були з посмішками, мирно й без жодної агресії. Взагалі, думаю, що столиця України залишить приємні спогади.

Не знаю щодо експертів, але мені гра із сектору видалася дуже класною. І шоу перед матчем, і в перерві, і поведінка усіх – це було справжнє футбольне свято. “Ліверпуль” привіз із собою стюардів-британців, які на секторі слідкували за порядком. Вони вже під кінець матчу почали відверто нудьгувати, бо фанати поводили себе зразково. Будь-яка агресія виливалась у пісні/кричалки і йшла на футбольне поле.

На стадіон був дуже швидкий прохід, запускали практично без черг, швидкий обшук. І моментальний вихід. Охорони було багато, фанів супроводжували ледь не до станцій метро. Але вболівальники не давали приводу, вони поводилися дуже стримано, ніхто на вітрини/меблі злість не виміщував.

 

Також для вболівальників біля стадіону були облаштовані такі собі ангари, мобільні пункти зберігання речей, щоб ніхто не заносив зайве із собою на стадіон. Усі сумки й таке інше можна було залишити там, бо багато хто летів відразу після матчу. По закінченню гри й урочистої церемонії, людей автобусами довозили і в аеропорт.

 

 

До речі, це був майже тверезий фінал, адже алкоголь на стадіоні не продавався. Було лише безалкогольне пиво. Коштувало воно 100 грн за півлітра. Чи стакан води за 60 грн. Ціни європейські. Ми ж маємо розуміти, що, по суті, УЄФА взяли в оренду Київ і київський стадіон. Були також сендвічі/булки, хто хотів, той перекусив, у цьому плані все було добре.

 

Спонсори/партнери ЛЧ вже на “Олімпійському” влаштовували дискотеки, фотосесії, якісь свої активності. Величезні були черги за сувенірами. Ціни приблизно такі: футболка – 1100 грн, значок – 250, брелок – 500 грн. Була можливість купити сувеніри і відвезти в Мадрид чи Ліверпуль.


 

Я не футбольний експерт, але вважаю, що цей матч був одним із найяскравіших фіналів ЛЧ. Він увійде в історію, а Київ запам’ятають багато людей. “Ліверпуль” добре провів перший тайм, але так вийшло, що не пощастило їм. Наступного дня з екранів телевізорів наставник команди Юрген Клопп співав і танцював разом з уболівальниками. Пісня – з нецензурною лексикою, вона звучить приблизно так: "Ми фактично доторкнулися до Кубку чемпіонів, але fucking Мадриду. Їм щастило, все везіння було на їхньому боці, але нічого, ми повертаємося додому, щоб далі розвиватися, все у нас попереду". Ось цим усе чітко характеризується. Певно, що гра будувалася через Салаха, він був їхньою ключовою фігурою і дуже прикро, що його вибили з гри. Якби єгиптянин не отримав травму, то напевно відіграв до кінця матчу й на нас би чекав іще яскравіший фінал. Але ж запам’ятаються два безглуздих голи після помилок Каріуса і красивий м’яч Бейла. І навіть програючи – 3:1, у кінці матчу, а я разом з уболівальниками дивився, це була десь 86-88 хвилини, ліверпульці підтримували і гнали команду вперед.

 

Після матчу вболівальники мінялися шарфами з українцями. І що мене дійсно вразило, стояли люди з Ліверпуля і просто плакали. Стояли мовчки, зі сльозами на очах. Їм дійсно було прикро, бо через безглузді помилки отримали такий результат матчу. По грі обидві команди виглядали класно.

 

Ну й ще трохи про те (тих), що залишилися поза увагою, але так хотіли обдурити приїжджих гостей, не соромлячись навіть дати поглузувати над собою.

Напередодні гри і безпосередньо в день матчу я спостерігав за ними. Такі собі киці. Працювали вони за єдиною схемою: на Хрещатику, в ресторанах і навіть у фан-зоні вони легко і просто зачаровували Бритів. Разом їли-пили, сміялися-обнімались і в якийсь момент, із жалем заламуючи руки й закочуючи очі, повідомляли, що вони й раді б на матч із ним найкращим у світі й улюбленим, але немає у них квитка. І тут же натякали, що, мовляв, "ось прямо зараз їдьмо разом і весь вечір, і всю ніч, щоб не сказати все, що захочете, буде попереду, а ваш (твій) квиток давай віддамо моєму братові!" Поруч вимальовувалася дитина, яка була "братом" і з радістю готова була забрати у фаната квиток, щоб той був щасливий і задоволений разом із його "сестрою".

Я був свідком трьох таких сценок. Ще про п'ять мені розповіли наші британські гості. Після гри, в районі Майдану, я побачив групку знайомих мені подруг і їх "братів", які шукали щастя вже з фанатами "Реала". За наявними в мене даними, жоден з уболівальників "Ліверпуля" свій квиток не віддав.

Я ще у ФБ  написав, що одна команда здобула перемогу, інша – поразку, а виграв – Київ. Правда, напевно, не скоро, за нинішнього керівництва ФФУ, нам довірять привозити кубки, щоб їх по церквах і дитячих руках таскали. Не можна писати “упирі з ФФУ”, але ці люди нам могли дуже сильно зіпсувати репутацію, але Київ порятував її крутою організацією.

 

Ярослав Кулиш – спортивный журналист, г. Киев

Все, что было в матче, наверное, не видел только ленивый или тот, кто в танке, а что было вокруг футбола, возможность увидеть была далеко не у всех. Киев, второй раз за второе десятилетие 21 века, принимал грандиозный футбольный праздник. Столицу наводнили фанаты из десятка стран мира и зрелище они подарили жителям Киева удивительное. В этот день город был буквально пропитан большим футболом.

За три дня до финала, шел процесс монтажа фан-зоны, строители устанавливали необходимое оборудование, а службы безопасности отрабатывали свое прямое предназначение. Атмосфера финала лишь приобретала свою форму, но праздника еще не чувствовалось.

А вот за день до финала по Киеву начали бродить люди в футболках «Ливерпуля», поклонники Салаха, Фирмино и, как ни странно, Робертсона. Гуляли они в столичных пабах и перемещались в поисках достопримечательностей. Поклонников “сливочных” было заметно меньше, их присутствие оставалось почти незамеченным.

День финала

Совсем иные формы ситуация приобрела в день финала Лиги Чемпионов. На Крещатике, Софиевской площади, Андреевском спуске и, конечно же, возле «Олимпийского» не было где не то что присесть, а яблоку упасть. Центр города просто “захватили” люди в красном, болельщики англичан оккупировали пабы, заказывали как можно больше пива, собирались в огромные компании и начинали петь знаменитую песню «Уou'll never walk alone». Возле столичного кафе «MisterCat» поклонники мерсисайдцев заполонили лаунж-зону и стали плясать, петь, а также вывесили флаг, который свидетельствовал о том, что они жестко хэйтят (ненавидят) современные социальные сети Фейсбук, Инстаграмм и Твиттер, но наибольшее зло, по их мнению, это столичная газета «The Sun»! Также можно было встретить персонажей, тянущих за собой по Крещатику к стадиону тележки пива. Почему-то больше всего по вкусу англичанам пришлись марки «Corona» и «Staropramen», особенно отчаянные брали водку и пили её прямо со стаканчиков из-под кофе. Из разговора с англичанами удалось узнать, что, за день до финала, вечером на них нападали украинские ребята, провоцировали на драку, но все обошлось лишь парой синяков. Столица удивила гостей из Туманного Альбиона дешевым пивом и дорогим жильем, поэтому многие решили ночевать прямо на улице, тепло ведь все-таки. Гулять этот народ умеет и делает это одновременно эпично и красиво, рядом с ними хочеться стать частью этого действа. Они точно покорили сердца киевлян, позже это было слышно в фан-зоне для публичного просмотра матча на большом экране.

Испанцев визуально было меньше. Вели себя представители страны солнца и красного вина куда более скромно. Передвигались по городу небольшими группами, максимум по 7 человек. Многие ходили по столице с бокалом вина в руках, временами напевая гимн «Реала». Судя по всему, они старались избегать неприятностей с британцами. Основным местом дислокации стал мадридский фан-сектор возле метро “Дворец Украины”. Там горячий народ давал волю чувствам, они точно так же пели, танцевали и были уверены в победе своей команды.

Атмосфера была доброжелательной, конфликтом и не пахло. Когда англичане все-таки встречались с испанцами, то начинали спорить о финальном счете. Почему-то большинству фанатов сильно нравились цифры – 3-1 в пользу «Ливерпуля». Испанцы, конечно же, не соглашались и когда у них заканчивались аргументы, они просто обнимались и расходились. Легендой Киева в этот день стал двойник Салаха, конечно, весьма условный, его роль исполнял египтянин, одетый в футболку игрока с накладной прической и бородой, интерес у публики он вызывал необычайный. Кроме представителей стран-финалисток, приехали на финал, в огромном количестве, египтяне. Персональные болельщики 11-го номера мерсисайдцев ждали от своего кумира в этот вечер невероятной игры. Также можно было встретить небольшие групки бразильцев, аргентинцев и даже мексиканцев. Прибыло в столицу и множество представителей Грузии и Азербайджана, они, традиционно, поддерживали Королевский клуб.

Цены и билеты

Продавцы футбольной атрибутики выставили действительно умеренные цены. Как у отечественных торговцев, так и у европейских – памятные шарфы с финального противостояния обходились по 10 евро в среднем, ближе к стадиону можно было услышать ценник в 25. Футболок «Ливерпуля» в продаже найти не удалось, а вот на станции метро “Дворец Украина” испанцы охотно продавали футболки своей любимой команды почти что даром – 200 гривен.

Цены на продукты питания в нескольких километрах от стадиона были привычные для украинцев. Особенно забавно было после матча наблюдать за тем, как испанцы пытаются понять, что такое “Моршинська”. Цены же в фан-зоне на Крещатике были не для нашего человека явно. Судя по скромным блюдам англичан и испанцев, им было дешевле поесть в кафе или пабе, нежели отведать столичной шаурмы по 100 гривен за порцию или шашлыка по 110 гривен за 100 грамм.

Гуляя по городу, можно было увидеть иностранцев с табличкой «I need a ticket», но увенчались ли их попытки приобрести билет в день финала – сказать сложно. Попадались товарищи, продающие драгоценный пропуск к футбольному счастью: их расценки стартовали от 500 евро. Много историй от фанатов можно было услышать о том, как кому-то из их соотечественников периодически продавали поддельные билеты. Желающие “нагреть лапу” на европейцах, не могли положительно влиять на имидж нашей страны, за таких людей грустно, из-за подобных Украина никогда не приблизится к Европе.  

Полиция и безопасность

Стоит сказать о максимальной концентрации полиции в центре и особенно – возле стадиона. Стражей правопорядка было невероятное множество и готовы они были по-боевому: тактическая экипировка, автоматы Калашникова, повсюду собаки, машины были усилены дополнительными защитными элементами. Но, к несчастью самих же полицейских, свой долг они выполняли в этот день обратно пропорционально тому, как хорошо знают английский. Узнать у этих ребят что-то по английски было почти невозможно. Гостям, в ответ на все вопросы, показывали телефоны с текстом от гугл-переводчика. Хотя бы вежливость проявляли. Ну тут уж лучше хоть как-то, чем вообще никак.

Неприятно поразила ситуация на подходе к стадиону у ресторана «Первак». Одному болельщику «Ливерпуля» стало плохо и он упал, разбив голову об асфальт. Видимо, наполовину пустая корзина пива ударила мужчине в годах по голове и тот не выдержал. Тут же на помощь ему пришли болельщики «Реала», а украинцы безразлично шли мимо. Пока прибыла на место происшествия доблестная полиция, прошло около 10 минут, ну а с момента вызова скорой – все 38! Медики оказали первую помощь, обработав рану и заклеив её лейкопластырем и дальше пострадавший отправился на стадион, но уже без корзины, унесенной из «Биллы» и её содержимого. Его же собратья повели под руки.  

Зайти как на стадион, так и на фан-зону было не проблематично, очереди хоть и были, но не критичные. Привыкшие к порядку, европейцы пришли к «Олимпийскому» за полтора часа до игры, поэтому на трибуны все зашли вовремя. А дальше был его величество футбол.

Публичный просмотр

По непонятным причинам, организаторы решили провести публичный просмотр матча на Контрактовой площади. Большой экран, установленный на Крещатике, решили не использовать. Народ массово двинулся к Контрактовой. За полчаса до начала матча войти внутрь фан-зоны было не просто, требовалось, по меньшей мере, минут 20-30, чтоб это совершить. Особо нетерпеливые стали выдираться на крыши и балконы недостроенного здания слева от экрана, а те, кто уже зашел внутрь, стали взбираться на крыши общественных туалетов. Наши болельщики от европейских всегда отличаются особым умом и сообразительностью!

Атмосфера была невероятной, публика живо реагировала на каждое событие на поле, ни один эпизод не оставался без чьих-то комментариев или просто аплодисментов. Когда Салах получил травму, раздался громкий гул. Поддержка у «Ливерпуля» в этот вечер была огненной. Ну а в момент с голом Мане в ход пошли фаера. Но уже после гола, фантастическим ударом через себя, Гарета Бэйла красная половина мгновенно затихла и подала голос уже мадридская часть.

Финал – это всегда радость одних и разочарование других. Конечно, видеть расстроенные лица поклонников “Ливерпуля” было грустно. Их клуб 11 лет не был в финале, да и тот, афинский проиграли «Милану». А тут еще и поражение, смазанное ужасной игрой Лориса Кариуса, добавляло тоски. Гулянья же испанцев продолжились в их фан-зоне, но проходили они не слишком бурно, зато до самого рассвета. Таким был этот праздник футбола…

Спілкувалися Юрій Ілючек, Віталій Журак, "Спортревю New". Фото - Reuters

 

 

 
Прочитано 272 раз
Другие материалы в этой категории: « Так откуда взялась печаль ЧМ-2018: пять на три »

Добавить комментарий

Правила добавления комментариев


Защитный код
Обновить

Галерея Світла, Интернет-магазин светотехники

Доставка цветов в Кропивницком

Аромат дерева - товары для копчения