Футбол Баскетбол Бейсбол Легка атлетика Олимпійські ігри

 

Останні новини

Середа, 11 жовтня 2017 23:23

І знову нам чогось не вистачило

Автор: 
Rate this item
(1 Vote)

Ось і закінчився для нашої збірної черговий відбірковий цикл до чемпіонату світу з футболу, який, якби хтось цього не хотів, таки пройде в Росії. Дехто зараз потирає руки від задоволення: мовляв, після поразки від хорватів безліч проблем вирішилася сама собою. Ми ж зараз постараємося не лише подивитись очима очевидців на 2 заключні матчі команди Шевченка, а й поділитися навколофутбольними враженнями.

Обнадійливий дощовий Шкодер

Отже, щоб київське протистояння з хорватською збірною не перетворилося на порожню формальність, команді Андрія Шевченка потрібно було обов'язково вигравати у суперників із Косова. Тут варто нагадати, що двобій другого кола відбувся в албанському Шкодері, де команда Косова проводила всі свої домашні матчі. Туди разом із солідною групою зі 150 наших уболівальників, об'єднаних проектом «Вірні збірній» преміум-спонсора національної збірної України «Першої приватної броварні», вирушив наш київський колега Леонід Веселков. Збірна та журналісти прилетіли до столиці Албанії – Тирану, а потім близько двох годин автобусом добиралися до місця гри.

Поєдинок опинився під загрозою зриву через зливу, яка лила з такою силою, що навіть самі албанці не могли згадати нічого подібного. На щастя, дощ на початок гри трохи стих, при цьому дренажна система газону стихію витримала, і лише до середини другого тайму футболісти почали відчувати певні труднощі. Особливе «місиво» утворилося у воротарських господарів, звідки й «прийшов» такий рятівний для українців автогол. Та й другий м'яч Андрій Ярмоленко забивав також із цієї багатостраждальної зони.

Цікаво, що про наш матч місцеві жителі практично нічого не знали. Тільки з появою українців, мабуть, вони зрозуміли, що сьогодні буде тут футбол. У Шкодері йти до стадіону від українського фан-посольства, яке було у всіх містах, де побували «Вірні збірній», мало менше кілометра. Але за цей короткий час всі промокли до останньої нитки. Як же було футболістам, які билися не лише з суперниками, а й зі зливою, яка тільки посилювалась під час гри? Ну і тут треба зняти капелюха перед українськими вболівальниками, які на трибунах не припиняли підтримувати свою команду ні на мить. Загалом складно того дня довелося всім, але своє завдання українські гравці виконали.

Найкращим цього вечора у нас був Коноплянка, який найбільше загострював ситуацію, бив по воротах і став співавтором першого гола, направивши м'яч класною траєкторією у воротарську, де Гармаш змусив помилитися захисника. Косовари ж нашим воротам загрожували лічені рази, та й не так, щоби дуже небезпечно. Загалом усе закінчилося на користь збірної України.

Ну як же без албанських спостережень Леоніда Веселкова?

- Албанія мене дуже здивувала. Спочатку зауважу, що населення там виросло практично вдвічі. Країна розвивається стрімко, що призвело до збільшення народжуваності та повернення тих, хто емігрував у жахливі часи диктатури Енвера Ходжі. До речі, там справді у багатьох дворах бункери – напівкруглі, сферичні форми, споруджені на випадок ядерної атаки імперіалістів. І ще в Албанії світлофори встановлені лише у Тирані, оскільки до 1991 року простим людям заборонялося мати автомобілі. Там користувалися переважно гужовим та громадським транспортом. Та що там говорити, якщо, як розповів екскурсовод, централізований водопровід в Албанії з'явився два роки тому. А ще не збиралися ні пенсійні, ні прибуткові податки. І при цьому держава якось існувала.

Але зараз Албанія почала стрімко рухатися вперед. Там дуже чисті вулиці, працює величезна кількість ресторанів та кафе. О одинадцятій вечора ви запросто можете скористатися послугами перукарні, а автосервіси та автомийки буквально на кожному кроці. Бензин там десь 35-40 гривень за літр, середня зарплата, за словами гіда, 300 євро, а пенсія – 200.

Європейці їдуть туди відпочивати тому, що там все набагато дешевше. Для розвитку туризму албанці практично готові на все. Ми побували на екскурсії у двох фортецях і зрозуміли, що до своїх пам'яток вони ставляться дуже дбайливо та трепетно. А ще тут чудові краєвиди і, кажуть, чудове море. Тож зовсім не випадково на Албанію 2021-го року чекають у Євросоюзі. Незважаючи на досить велику кількість бідних людей, за темпами розвитку Албанія незабаром може випередити нас. Досить сказати, що там у випусках новин називаються прізвища та суми заборгованості найбільших неплатників квартплати чи податків, чи то чиновник чи простий роботяга. Ось така цікава система суспільного осуду.

На завершення скажу, що ця поїздка для фанатів, які вирушили на матч ще 3 жовтня, була надзвичайно комфортною із зупинками в Будапешті, Хорватії та Чорногорії. Всі попередні недоліки були враховані, і зараз уболівальники, можливо, тому й витримали цю стихію, що до того чудово відпочили і були готові до будь-яких випробувань.

Перед головною битвою

Отже, після того як хорвати сенсаційно спочатку програли туркам, а потім дозволили фінській збірній уникнути поразки на останній хвилині, головні фаворити нашої групи поставили себе в найскладніше становище. Враховуючи те, що найгірша з команд, що посіли другі місця, «пролітала» повз плей-офф, то саме Модріч, Ракитич та компанія могли залишитися без чемпіонату світу навіть у разі нічийного результату у Києві. Адже мало хто вірив, що ісландці, які розгромили в гостях турків і відчепили підопічних Мірчі Луческу від світової першості, програють удома косоварам. Забігаючи наперед, зазначимо, що Ісландія свого шансу не прогавила і може вже бронювати собі квитки до Росії.

А хорватська футбольна спілка перед грою з українцями пішла на кардинальний крок, звільнивши головного тренера Анте Чачича та призначивши на його місце малознайомого широкому колу фахівців та вболівальників Златка Даліча. Новий коуч "шашкових" як гравець "зірок з неба не вистачав", а його тренерські успіхи обмежуються роботою під керівництвом легендарного Мирослава Блажевича та виходом у фінал Азіатської Ліги чемпіонів.

Але гравці прийняли нового наставника, про що свідчили слова Домагоя Віди на передматчевій прес-конференції. Він наголосив, що вина за провал лежить на футболістах, і зараз від них залежить найближче майбутнє. До речі, київському динамівцю українські журналісти ставили питання про відчуття: як це грати начебто на рідному стадіоні, але вже без підтримки вболівальників? Віда відповів, що Київ справді став для нього другим будинком, але зараз усі його помисли пов'язані виключно із збірною, яка готова виконати складне завдання. А говорячи про Марлоса, Домагой зауважив, що новоспечений українець – виконавець високого класу, але гостям потрібно показати таку гру, щоб ніхто із суперників не зміг належним чином проявити себе.

Що ж до самого Златка Даліча, то він виглядав абсолютно спокійним, говорив, що ні секунди не роздумував над пропозицією очолити національну збірну, що ультиматумів йому ніхто не ставив, але сам він чудово усвідомлює міру відповідальності з хорватськими гравцями, які грали і грали в Україні. , наставник не радився, оскільки сам добре вивчив гру конкурентів, а тактичних нововведень просто не було часу підготувати, але клас хорватських футболістів дозволить досягти переможного результату Як показала гра, Далич не лукавив.

А ось Андрій Шевченко дещо переоцінив можливості своїх гравців, оскільки перед матчем стверджував, що хлопці готові до бою та знають, як діяти проти «зіркових» суперників. А ще Андрій Миколайович зрадів поверненню до ладу Ракицького і нарік, що одна з двох збірних, які демонструють хорошу гру, змушена буде пропустити чемпіонат світу. Разом із головним тренером на прес-конференцію прийшов Андрій Ярмоленко, якому я поставив таке запитання:

– З Косово ви дещо змінили амплуа та діяли на вістря, а де почуваєтеся комфортніше і які сюрпризи підготували хорватам?

Відповідь одного з лідерів нашої збірної була такою:

– Сьогодні ми говорили з тренером про мою позицію на полі у майбутній грі. Він сказав, що не вимагає від мене, щоб я був прив'язаний до однієї конкретної позиції, мені потрібно грати по всьому фронту атаки. Коли я на одному фланзі, мене легко перекрити. Гравці групи атаки повинні мати простір, вміти переміщатися. Ми розуміємо, яка на нас чекає гра, – на карту поставлено все. Добре, що ми граємо вдома. Впевнений, що буде повний стадіон. Гравці віддадуть усі сили, щоб не було соромно дивитись у вічі вболівальникам. Завтра нам потрібно думати лише про свою гру, зробити план на матч та дотримуватись його. Лише так ми зможемо перемогти.

І якби суперники зіграли лише один тайм, то з Андрієм Ярмоленком можна було б погодитись, але…

Розминка

Тут йтиметься про товариський футбольний матч уболівальників України та Хорватії. На штучному газоні спорткомплексу ім. Баннікова відбулася зустріч у відповідь, адже першу в Загребі виграли господарі з перевагою у два м'ячі. У київському матчі поталанило взяти участь і мені. От тільки виступати довелося за... збірну гостей, які не вистачали футболістів для ротації складу. Грали два тайми по 30 хвилин дев'ять на дев'ять, що без замін любителям не так просто. Бажаючих українців виявилося надміру, і чотирьох вирішили відправити для дружньої підтримки друзів-конкурентів. Розсудивши, що краще грати, скільки вистачить сил, ніж чекати, поки тобі дадуть можливість проявити себе молодші та жадібніші до гри співвітчизники, я одягнув футболку хорватської команди і вийшов в основі на вістря атаки. До перерви матч проходив зі змінним успіхом із взаємними шансами, один із яких представився і мені. Але, пробиваючи з вигідної позиції з гострого кута, трохи промахнувся, а на другий удар з-за меж штрафного майданчика зреагував воротар. Отут подумалося: а що, якби забив і наші програли?

Не розповідатиму про всі перипетії емоційного матчу, головне, фінальний свисток зафіксував перемогу українців – 2:1. Але це був саме той випадок, коли результат взагалі не мав жодного значення. І ще порадувало, що це був справжній аматорський футбол без жодних застережень.

Від надії до розчарування

Ближче до початку головного поєдинку українські та хорватські вболівальники пройшли різними маршрутами, значними фан-маршами по Києву та зайняли свої місця на НСК «Олімпійський». Незважаючи на заклики деяких груп ультрас бойкотувати матч через продаж квитків за посвідченнями особи, трибуни виявилися переповненими. І підтримка збірної України була солідною. Ось тільки нам ще треба вчитися підтримувати команду постійно, як я бачив у поляків, а не фрагментами. Хоча звичні патріотичні заряди, привіт Путіну, жива хвиля, хвилююче виконання національного гімну та світловий перформанс – усе це було.

Та й підопічні Андрія Шевченка у першому таймі виглядали пристойно. Українці здорово пресингували, вигравали підбирання, швидко переходили в контрнаступ, добре задіяли лівий фланг з активними Коноплянкою та Матвієнком та мали кілька чудових шансів вийти вперед. При тому, що грізні хорвати з Модрічем, Ракитичем, Манджукічем та їхніми партнерами абсолютно не вражали. А голкіпер Субашич дуже хвилювався. І ви знаєте, тут був матч до першого голу, і забий першими ми, коли головою з забійної позиції промахнувся Коноплянка…

Якщо ж говорити про недоліки, то було багато передач заради передач, абсолютно непереконливо виглядав Марлос, чому і погроз справа майже не виходило. Ярмоленко на вістрі атаки почував себе не у своїй тарілці, а альтернативи тренерський штаб не знайшов. Ось і не вистачило на завершення зовсім небагато. Але загалом перший тайм викликав оптимізм.

Провал після перерви виглядав набагато гірше. Хорвати провели роботу над помилками, розміняли на позиції Манджукіча з Крамаричем, який і став головним героєм матчу. Як тільки «шашкові» додали у швидкості і заграли активніше на чужій половині, у нас пішли помилки, дві з яких (ось де блискуче проявив себе Модріч!) хорвати використали. А після пропущеного м'яча плану Б наш тренерський штаб не мав. Бо вихід на заміну Коваленка та Сидорчука нічого не змінив, оскільки гра у господарів поля абсолютно розвалилася. Отже, судячи з другого тайму, перемога хорватів виглядала заслуженою та логічною.

Хорватських уболівальників, які на радощах почали жбурляти фаєри чи не на полі, попросили заздалегідь залишити трибуни, а деякі з наших шанувальників футболу почали йти задовго до фінального свистка, що не робить їм честі.

Як би там не було, а в цьому відбірному циклі були вдалі миті, і ми стали свідками тренерського ризику, появою нових імен та іншого ігрового почерку національної збірної. Звісно, помилок, провалів та прикрих втрат (згадайте нічиї з Ісландією вдома та Туреччиною – на виїзді) виявилося більше, що й не дозволило фінішувати навіть другим у досить прохідній групі. Як сказав Златко Даліч, у найважливішій грі його суперники нічим не здивували, і він був готовий до будь-яких поворотів у грі. Маючи таких класних, та ще й гранично злих і сконцентрованих на результаті футболістів, можна бути впевненим у власних силах. Саме вищим класом суперників пояснив Андрій Шевченко причини поразки. Але надто засмученим головний тренер українців після матчу не виглядав, заявивши, що вірить у потенціал наших гравців і готовий продовжувати роботу. Аналіз усього відбіркового циклу Андрій Миколайович пообіцяв зробити пізніше, на спеціальній прес-конференції. Головне, щоб ці оцінки допомогли надалі не лише сподіватися, а й вірити, і перемагати та брати участь у найбільших турнірах.

Юрій Ілючек, "УЦ"

Read 630 times Last modified on Четвер, 12 жовтня 2017 00:39

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha