Вход или Регистрация | Забыли пароль? |

Футбол Баскетбол Бейсбол Легкая атлетика Олимпийские игры

 

Понедельник, 18 Сентябрь 2017 16:27

Емоційні враження

Автор 
Оцените материал
(0 голосов)

Минулого тижня в місті Долинська, на чудовому стадіоні «Колос», відбувся товариський матч між місцевим ФК «Ветеран» і Національною збірною України серед ветеранів. Дана гра була приурочена до  Дня фізичної культури та спорту.

Знаєте, побачити кумирів дитинства, напевно, мрія кожного футбольного фаната. Тому, коли дізнався, що в районний центр нашої області приїдуть Ващук, Свідерський, Нагорняк та інші прекрасні майстри, грою яких я захоплювався, коли був іще зовсім малим, то дуже зрадів, що отримав можливість не тільки бути присутнім на матчі, а ще й поділитися своїми враженнями з нашими читачами.

І на самому початку просто зобов’язаний подякувати за сприяння в підготовці цього матеріалу керівнику обласної федерації футболу Віктору Безсмертному, голові федерації футболу Долинського району Юрію Грунтовому, керманичу СФО «Россолан» Максиму Собку та директору стадіону “Колос” Анатолію Біленку, які зробили все для того, щоб цей захід у маленькому місті відбувся на такому високому організаційному рівні.

Тільки-но ми прибули на стадіон, як одразу ж стало зрозуміло – в місті свято. Велика кількість людей на підступах до арени, безліч палаток, де можна придбати сувеніри та їжу, патріотична музика – все це додавало яскравості й так сонячному дню.

Далі ми з колегою із «Першої електронної газети» Володимиром Дедеєм, який, за сумісництвом, погодився бути й нашим фотокореспондентом, підійшли до підтрибунного приміщення. Тут, ще за годину до гри, було безліч бажаючих поспілкуватися, взяти автограф або ж зробити “селфі” з легендами українського футболу. Найбільшу увагу до себе привертав (хто б сумнівався?) капітан команди ветеранів Владислав Ващук, який нікому не відмовляв у фото і з радістю погодився на ексклюзивний коментар для “СN”:

- Прекрасна амтосфера й видно, що люди раді нас тут бачити. Хочеться відзначити чудовий стан газону. Зазначу, що цей матч приурочений до Дня фізичної культури та спорту, а взагалі, наша команда грає не тільки в містах і містечках України, куди нас запрошують, а й нещодавно ми повернулися з невеликого турне по Канаді та США, де зустрічались із представниками місцевої української діаспори.

Завжди граємо, підтримуючи наших воїнів, які зараз на Сході захищають незалежність України. Хочеться, щоб у нашій країні якомога швидше настав мир і ті хлопці скоріше повернулися додому і змогли займатися улюбленими мирними справами. А від сьогоднішнього протиборства, перш за все, очікую цікавої боротьби та сподіваюся на палку підтримку вболівальників, адже саме для них ми граємо.

Це, напевно, той рідкісний випадок, коли професіонали перед грою зовсім не хвилюються, а тому й кожен із них випромінював посмішку й ті, хто ще вчора для пересічного фаната здавалися такими недосяжними, сьогодні легко йшли на контакт, обмінювалися жартами й говорили про різні речі.

От, наприклад, головний тренер ветеранської збірної України Анатолій Дем’яненко перед грою розповів нам про шлях до міста, про очікування від гри та про теперішню тренерську долю:

  • Дорога до Долинської була хоч і довгою, але веселою. Дехто грав у карти, а інші – слухали музику. Знаєте, в кожному матчі, де б він не віідбувався, налаштовуємся на перемогу. Адже футболісти, які виступали на високому рівні, навіть після завершення кар’єри, в отаких от матчах повинні підтверджувати свій клас. Нехай і немає вже колишньої швидкості, але майстерність нікуди не поділась.

Щодо моєї тренерської роботи у великому футболі, то пропозиції й зараз надходять. Так, нещодавно запропонували тренувати одну казахську команду, але я відмовився, адже це далеко. Ну а в Україні, ви ж самі бачите, яка ситуація, тому тут зараз доволі складно знайти гарний варіант для продовження кар’єри.

Хочеться ще відзначити місцеву атмосферу. Я вдруге в цьому місті, минулоріч приїздив разом із ветеранами київського «Динамо» й зазначу, що нехай містечко й невеличке, але місцеві футбольні керівники старалися зробити для Долинської справжнє свято і їм це вдалося.

 

 

І тут я повністю погоджуюсь із Анатолієм Васильовичем.  Та ж церемонія відкриття футбольного свята тривала більше години. Для всіх присутніх на стадіоні виступали найкращі таланти Долинщини. Так, прекрасними композиціями порадували глядачів вихованці хореографічного ансамблю «Веселка» та студії спортивно-бального танцю «Бомонд», юні представники панкратіону та багато інших. Перед початком протистояння, під виконання державного Гімну України, капітани команд Владислав Ващук і Віталій Маковецький підняли синьо-жовтий прапор нашої країни.

А згодом розпочалося найважливіше – гра. Споглядати за діями суперників мені пощастило ніде інде, як на лавці запасних ветеранської збірної, разом із найкращим футбольним коментаром України Віктором Вацком, який також входив до складу ветеранської збірної.

Буду відвертим, я спочатку трішки соромився заговорити до іменитого колеги. Та все ж, плекав надію, що з’явиться якась спільна тема для розмови. І от коли коментатор матчу, який працював поряд із лавами запасних, вкотре неправильно назвав назву міста (він  говорив «Долинське»), а я його виправив, то Віктор перепитав. як буде правильно звучати назва. І далі вже пішла розкута розмова на футбольні теми й деякі думки мого досвідченого колеги Віктора Вацка пропоную нашим читачам:

-        Грати за національну збірну команду України серед ветеранів мені запропонував ініціатор створення такого цікавого, в усіх відношеннях, проекта, віце-президент ФФУ – Олег Іванович Собуцький, за що йому дуже вдячний. Адже, по-перше, є можливість продовжувати займатися спортом і, зокрема, футболом. Та й кажуть, дуже важливо, щоб живіт не ріс, потрібно багато рухатись. А коли ти граєш із людьми, які розуміються на грі, які творили українську футбольну історію, які можуть створити на полі щось неймовірне, то це, безперечно, дуже надихає та підбадьорює. Плюс, весела команда, веселий колектив. Он по дорозі в нас навіть був власний діджей – Віктор Ульяницький, який вмикав нам дуже круті треки, від яких у Арміна Ван Бюрена, напевно що, почався б нервовий тік, адже таку конкуренцію він не витримав би. Так що, посміятися десь, «притравити» один одного в автобусі чи роздягальні – все це в нас у порядку речей. Я дуже радий, що маю можливість спілкуватися, тренуватися та грати в такій, безперечно, крутій збірній.

Та й, погодьтеся, почесно бути в одній обоймі з легендарним капітаном, а потім і головним тренером київського “Динамо” Анатолієм Васильовичем Дем’яненком, на грі якого зростав, яким у дитинстві захоплювався. Всі ці емоції, чесно кажучи, дуже важко передати. Це просто здорово.       

Що ж стосується вашого питання про шанси головної команди України здобути путівку на чемпіонат світу, то поразкою в Ісландії ми дуже ускладнили своє турнірне становище. Але якщо говорити про якість гри, то нещодавно ми побачили абсолютно два протилежні матчі. У грі з Туреччиною хлопці Андрія Шевченка показали прекрасну гру, я б сказав – майже ідеальну й, у підсумку, заслужено виграли. А потім, напевно, українські футболісти не відійшли від ейфорії,  яку відчувала всю країну після харківської вікторії. Я вважаю,що в Україні багато хто “загубив землю під ногами” й неправильно оцінив стан збірної Ісландії. Ми грали із чвертьфіналістом чемпіонату Європи, командою, яка на своєму полі не відпускала, зокрема в минулому циклі, такі команди як Нідерланди, Туреччина, Чехія, Хорватія. Ми трішки переоцінювали наші шанси і я не маю на увазі тренерський штаб, я говорю про український загал – уболівальників та журналістів. Тому скажу, що в Ісландії не сталося сенсації. Так, ми могли здобути кращий для себе результат і, враховуючи перемогу підопічних Мірчі Луческу над хорватами, то ситуація склалася б для нас просто суперова. Але є те, що є. Тому потрібно тепер вигравати наступні матчі, а шанси ще є, тільки треба їх використати. Далі на нас чекає важка гра проти Косово. Як на мене, цю команду недооціюють. Думаю, що з ними в нас буде дуже важкий поєдинок. Давайте виграємо, а вже потім почнемо думати про битву з Хорватією.

А щодо гри наших двох лідерів, то нехай Андрій Шевченко та його помічники її оцінюють. Це так само неправильно, як і оцінювати дії лідерів збірної Ісландії. От, наприклад, Гілфі Сігурдссон. Він буквально два рази торкнувся м’яча й два рази забив. Та для того, щоб м’яч опинився в ногах коштовного форварда, йому повинен був хтось зробити передачі. Мені не подобається, коли журналісти починають аж занадто  переходити на персоналії. “От Коноплянка й Ярмоленко – лідери, а значить, вони повинні бути богами футболу й самостійно вигравати матчі”. Та ні. Так, вони сильні футболісти, але повинна бути команда. Всі  суперники вивчили гру української команди і знають як проти нас діяти. Будь-який грамотний тренер прекрасно розуміє, як протистояти нашому дуету вінгерів і, напевно, на авансцену в такі моменти повинні виходити інші виконавці, інші лідери.  

Тож давайте говорити про команду. От настільки класно відіграла саме команда в матчі проти Туреччини. Вся команда. Не відіграв лише Ярмоленко, який зробив дубль. Не відіграв сам Коноплянка, а всі гуртом були єдиним цілим. Кравець «відпахав», Ротань і Коваленко здорово зіграли. Степаненко, Матвієнко, Бутко, Хачеріді – всі діяли чудово. І не треба говорити, що лідери нам не виграли гру − це неправильно. А для чого ж тоді в нас інші дев’ять футболістів?

І в цей час, коли ми спілкувалися з Віктором, легенди українського футболу встигли відкрити лік голам у цій зустрічі. Едуард Цихмейструк, із-за меж штрафного майданчика, з розвороту, влучив у самісінький нижній кут  воріт господарів поля – 0:1.

Зазначу, що на початку другого тайму Віктор Вацко декілька хвилин коментував гру, чим добряче потішив місцеву публіку.

Звичайно ж, моментів у екс-гравців національних збірних України та СРСР було дуже багато. Так, свої нагоди не використали Володимир Єзерський, який головою пробив вище воріт і Віталій Самойлов, який, після пасу Сергія Нагорняка, влучив у стійку. А от сам експерт програми «ПроФутбол» довго не міг реалізувати свої нагоди. Втім, спочатку екс-гравець і тренер «Дніпра» реалізував вихід віч-на-віч із воротарем, після пасу Віктора Мороза. А вже у другому таймі у штрафній господарів поля Нагорняк сміливо пішов у дриблінг проти п’яти суперників й, у підсумку, влучив уже фактично в порожні ворота.

Після цього наставник ветеранської збірної України Анатолій Дем’яненко почав робити заміни й замість Нагорняка на поле вийшов Віктор Вацко. У цей час на лавці запасних легенд українського футболу стало ще веселіше. Після того, як Віктор Вацко не зумів обробити першу передачу, Сергій Нагорняк скочив із свого місця й, посміхаючись, сказав: «Та нііі, Анатолій Васильович, він уже награвся, вистачить. Міняй його назад. Тут йому краще». Пізніше Вацко-футболіст все ж довів, що то була випадковість. Отримавши пас у штрафній долинчан, Віктор не став бити по воротах, із доволі гострого кута, а віддав пас на, ніким не прикритого, Цихмейструка, перед яким були вже порожні ворота. Тож, не влучити в “рамку”, нинішній експерт програми “ПроФутбол” просто не мав права.

У середині другого тайму на поле вишов найстарший гравець матчу – легенда луганської “Зорі”, чемпіон СРСР 1972 року Сергій Кузнєцов. Ну а невтомний Сергій Нагорняк, перебуваючи на лаві запасних, проявив свою дотепність. Він просто почав рахувати всі тактико-технічні  дії Сергія Васильовича на футбольному полі. У  підсумку, їх нарахувалося аж 14.

До слова, ветерани Долинського футболу не виглядали такими «беззубими» й мали вдосталь моментів, аби скоротити відставання в рахунку, але раз по раз на заваді ставав голкіпер гостей Святослав Сирота. Втім, і він нічого не зміг удіяти, коли Віталій Пройдак, вийшовши «на побачення», перекинув м’яч через екс-голкіпера київського “Динамо”. І на цьому долинчани не зупинилися. Вже в компенсований арбітром час, Юрій Грицьков’ян головою замкнув передачу з флангу, встановивши остаточний рахунок зустрічі – 2:4  Як мені потім повідомили, це був перший у житті влучний удар головою Юрія, якого визнали кращим у господарів поля. Тож це була символічна подія саме в такому яскравому, цікавому та неповторному протиборстві.

Ну а коли до національної збірної ветеранів підійшли запитати, хто ,на їх думку найкращий гравець матчу, то тут же Нагорняк вигукнув: “А що тут думати? MVP у нас – Сергій Кузнєцов”. А повний склад ветеранської збірної України виглядав наступним чином:

Владислав Ващук

Сергій Нагорняк

Едуард Цихмейструк

Віктор Ульяницький

Артем Яшкін

Віктор Мороз

Сергій Кузнєцов

Андрій Оксимець

Віталій Самойлов

Володимир Єзерський

Сергій Попов

Віталій Бондаренко

Віктор Вацко

В’ячеслав Свідерський

Святослав Сирота

Тренери: Анатолій Дем’яненко та Володимир Лозинський

 

На завершення відзначу, що в таких пам’ятних та дружніх протиборствах результат, направду, не головне. Тут дійсно перемагає дружба і його Величність – Футбол. А підтвердженням моїх слів, коли чисельні глядачі залишали трибуни стадіону “Колос”,  був рахунок, який світився на табло “4:4”. Так що, свято дійсно вдалося й ми сподіваємося, що згодом ветеранську збірну України будуть із радістю зустрічати і в інших містах Кіровоградщини....

 

Віталій Журак, “Спортревю New”.

 

 

 

 

Прочитано 253 раз

Добавить комментарий

Правила добавления комментариев


Защитный код
Обновить