- SportРепортер
І нехай арбітри часом були не на нашому боці, але сам перебіг подій у цьому поєдинку говорить про те, що французька команда була гіднішою зіграти на чемпіонаті світу в Бразилії.
Я не знаю, як там налаштовував Михайло Фоменко своїх підопічних на цей поєдинок, але вони вийшли відбиватися, а не здобувати успіх. Наші наставники вірили в те, що ми збережемо результат, здобутий у Києві, і не змогли досягти успіху. На жаль, зараз слів немає – одні емоції. У цій грі наші хлопці були хлопчиками для биття. Українці не бігли, не контратакували і не змогли протиставити агресивним суперникам зовсім нічого. Ми були просто переляканими, і цим все сказано. Куди поділася впевненість, яка була у першому матчі і де були наші лідери Ярмоленко та Коноплянка? А ось склад наших суперників виявився глибшим і змістовнішим. Чого вартий лише вихід на поле Сахо, який вирішив результат цього матчу. Це ж треба безболісно поміняти шість чоловік і досягти бажаного результату. Ми програли всі стандартні положення, а суперники були сильнішими за нас у всіх епізодах і, головне, передавили нашу збірну в центрі поля. Французи вийшли на війну, а ми на простий бій і не зрозуміли, що це бій всього життя. Жаль, що наші хлопці не зрозуміли, що для них це був шанс всього життя.
На жаль, ми знову програли у роковому плей-офф. Але, як би там не було, ця команда має перспективу і ми не повинні опускати руки. Ця збірна, яку ще півроку тому ніхто не вірив, вселила в нас надію. І хто б міг подумати, що грізні французи нас боятимуться і радітимуть перемозі над українцями наче діти. Впевнений, що ця поразка зробить нас сильнішими. А Михайло Фоменко просто зобов'язаний далі будувати свою команду, яка вже за кілька років зможе зрозуміти, що навіть грізний Рібері їм не конкурент. А поки: маємо, що маємо.
Юрій Ілючек