Останні новини

Субота, 04 січня 2014 14:42

Наша людина в Лондоні

Автор: 
Rate this item
(10 votes)

На жаль, уперше за часи незалежності України спортсменів Кіровоградщини на Олімпіаді – ні. Але наша людина в олімпійському Лондоні все ж таки побувала. У складі української делегації спортивні баталії відвідав голова Кіровоградського обласного відділення НОК України Володимир Ковальов .

Наступного дня після повернення зі столиці Олімпійських ігор Володимир Олексійович поділився своїми враженнями та спостереженнями. Тим більше, що раніше він уже побував на Олімпійських іграх у Сіднеї, Афінах, Пекіні, Ванкувері, і порівняння напрошувалися самі собою.

- Відразу скажу, щоб уникнути всіляких розмов, що рішення про мою поїздку до Лондона у складі офіційної української делегації ухвалювалося на рівні президента НОК України та виконкому Національного олімпійського комітету. Необхідність мого перебування на Олімпіаді викликана тим, що як голова ревізійної комісії та керівник комісії з роботи з обласними відділеннями НОК України я мав можливість побачити та оцінити низку моментів, які стосуються нашої роботи, для подальшого аналізу та підготовки відповідних рішень. НОК забезпечив нам переліт, проживання в готелі та квитки на змагання, де ми були звичайними вболівальниками.

У Лондоні нашу групу поселили у готелі футбольного клубу «Челсі». Це чотиризірковий готель середнього рівня без надмірностей, де є все для нормального проведення часу. Снідали ми тут же, у готелі, де було передбачено скромний шведський стіл, а все інше оплачували самостійно. Довелося взяти з собою українське сало, ковбасу та не витрачати гроші на обід та вечерю. Не скажу, що в Лондоні, як у Ванкувері чи Сіднеї, все дихало Олімпіадою, але атмосфера була піднесена. На вулицях та в парках людей, які займаються бігом та спеціальними вправами, на відміну від Канади, я особливо не помітив. Натомість у телеефірі спортивних програм було, хоч греблю гати: два спеціалізовані канали ФК «Челсі», Євроспорт та різні трансляції найпопулярніших у Британії регбі, гольфу, крикету, кінного спорту. У цьому виявляється особливість англійців з їхньою відданістю традиціям та підвалинам. Олімпійських трансляцій було багато, але наголос здебільшого робився на виступах британських спортсменів, а друге місце за популярністю посідали американські атлети, де Майкл Фелпс, який вкотре приміряв лаври головного героя Олімпіади, стояв окремо.

У самому Лондоні біля Трафальгарської площі нам вдалося знайти спеціальну зону для вболівальників, де Олімпіада транслювалася на великому екрані. Хоча із фан-зонами в українських містах під час Євро-2012 це складно було порівнювати. В англійців все це було якось стримано і не надто емоційно.

На відміну від Сіднея, де я мав спеціальну перепустку на всі арени, в Лондоні НОК, з урахуванням моїх побажань та своїх можливостей, надав лише квитки на церемонію відкриття, змагання зі спортивної гімнастики, дзюдо, академічного веслування та легкої атлетики. У цьому старти проводилися різних аренах, розташованих досить далеко друг від друга. До Олімпійського парку, де знаходяться стадіон та частина інших об'єктів, шлях від готелю становив півтори години, до гімнастичного центру ми добиралися десь годину двадцять хвилин, а до гребного каналу, куди я так і не потрапив, треба було з пересадками їхати понад 3 -х годин.

Якщо говорити про перші олімпійські враження, то зазначу, що країна, яка отримала право приймати Олімпіаду, залучає всілякі сили для досягнення успіху та готується до цього свята протягом 7 років. Кожна Олімпіада має свої відмінні риси, і судити, що краще, а що гірше, – не візьмуся. Проте можна порівнювати естетичне сприйняття церемонії відкриття Олімпійських ігор. У цьому плані я б виділив шоу в Пекіні та церемонію далекого 1980-го року в Москві. За кількістю учасників дійства з Москвою тягатися складно, адже тоді ні лазерних шоу, ні приголомшливих технічних спецефектів не було. У Пекіні ж шоу було настільки грандіозним і зачаровуючим у всіх відносинах, що ми з колегами, вирушаючи на церемонію відкриття в Лондоні, ворожили: а чим ще можна здивувати?

Перед тим, як потрапити на Олімпійський стадіон і насолодитися чудовим видовищем, на нас чекало три рівні контролю, на останньому з яких особистий огляд був особливо ретельним. Ми здавали для огляду сумки, знімали паски, піджаки, куртки, які просвічувалися спеціальним обладнанням. На попередніх Олімпіадах такого суворого огляду не було. Втім, всі ставилися до заходів безпеки з розумінням, пам'ятаючи про терористичну загрозу, про яку в Лондоні знають не з чуток. З цим пов'язана і велика кількість поліцейських на вулицях та олімпійських об'єктах. Медичні працівники на мотоциклах чергували прямо на вулиці, готові будь-якої миті прийти на допомогу тим, у кого виникли проблеми зі здоров'ям. На щастя, жодних інцидентів та неприємностей ми не побачили. А правоохоронці були дуже доброзичливими і із задоволенням фотографувалися з усіма бажаючими.

До Олімпійського парку ми приїхали заздалегідь і змогли переконатися, що для глядачів тут створено максимально комфортні умови. Пунктів швидкого харчування було більш ніж достатньо, але за келих пива потрібно було заплатити від 4 до 9 фунтів, а бутерброд можна було з'їсти за 4 фунти стерлінгів. Офіційно церемонія відкриття Олімпіади розпочалася рівно о 23.00 за київським часом, проте нас почали розважати рівно за 50 хвилин до неї, коли ведучі, серед яких був відомий британський актор Кертіс Вокер, почали пояснювати правила поводження зі світлими панелями, що лежали. У Пекіні все це робилося вручну ліхтариками та кольоровими картинками. Через п'ять хвилин після того, як ми освоїли електроніку, над стадіоном промайнула ланка винищувачів британських королівських ВПС, які залишили в небі слід квітів британського прапора «Юніон Джек»: червоний, синій, білий.

А шоу, поставлене знаменитим британським кінорежисером, володарем Оскара Денні Бойлом, виглядало одним подихом. Як виявилося, у британців є свої родзинки, які зробили їхнє свято незабутнім. На попередніх Олімпіадах не було такої яскравої прив'язки до історичних подій та неповторних режисерських ходів, які змогли об'єднати, здавалося, необ'єднане, склавши всі пазли в єдину картину. Сюрпризом стала поява королеви Великобританії Єлизавети II, яка нібито зістрибнула з вертольота разом із «агентом 007» – актором Деніелом Крейгом. Піддані були в захваті, але мені ця задумка, чесно кажучи, не припала до душі. До самої Єлизавети II британці ставляться з величезною любов'ю, повагою та трепетом. До речі, примітно, що столицею Англії королева пересувається без особливої охорони зі скромним ескортом супроводу, і вулиці ніхто не перекриває.

Якщо ж повернутися до церемонії відкриття, то під час ходи учасників Олімпійських ігор представників усіх країн приймали дуже тепло, але найбільше оплесків дісталося американцям, а збірна Великобританії просто потонула у морі захоплення та овацій. На кожній Олімпіаді намагаються запалити олімпійський вогонь на арені по-особливому, зберігаючи інтригу до останнього моменту. У Лондоні честь запалити полум'я у вигляді гігантської квітки з 205 мідними пелюстками (за кількістю країн-учасниць) над Олімпійським стадіоном довірили одразу семи юним британським спортсменам, яким, як естафету поколінь, вогонь передали живі легенди британського спорту. До речі, смолоскип до місця урочистості також був доставлений дуже незвичайно: олімпійський вогонь прибув на катері, яким керував найпопулярніший у світі англійський футболіст Девід Бекхем, а завершилося тригодинне шоу, що пролетіло, немов мить, виступом легендарного «бітла» Пола Маккартні. зі всім стадіоном пісню Hey Jude.

Щодо змагань, то мені трохи не пощастило зі спортивною гімнастикою, оскільки у жіночій програмі, на яку я мав квитки, українки не виступали. Тож за хлопців довелося вболівати по телевізору у готелі. До речі, для самих тренерів чоловічої команди такий солідний та рівний виступ підопічних у командних змаганнях виявився дещо несподіваним. Збірна у нас дуже молода, і досвіду стартів такого найвищого рівня у хлопців просто не було. Тим образливіша була ситуація з відібраною бронзою, що могло надламати молодих гімнастів. Втім, Микола Куксенков, який фінішував четвертим у багатоборстві, а потім Ігор Радивілов своєю бронзовою нагородою в опорному стрибку довели, що з психологічною стійкістю у цій дружині все гаразд.

Говорячи про суддівські метаморфози стосовно українців, здебільшого ми дійшли такого висновку. Після розпаду Радянського Союзу не лише ми, а й росіяни, білоруси тощо втратили вплив на діяльність міжнародних федерацій. Сьогодні у багатьох видах спорту балом правлять інші – диктують свої умови та давлять авторитетом. А нам цей авторитет ще належить відновлювати чи завойовувати наново. Для цього потрібно працювати не лише спортивним функціонерам, а й керівникам держави. Приклад російського зльоту в дзюдо – яскраве підтвердження цього.

Зрозуміло, що у спірних моментах арбітри віддають перевагу господарям Олімпіади. Але так було завжди і до такого повороту подій треба готуватися. Команда Великобританії спочатку націлилася на місце у п'ятірці найсильніших у медальному заліку і поки навіть перевершує намічене, впевнено закріпившись на третій позиції, за збірними Китаю та США. До свого сходження британці почали готуватись ще до того, як стали господарями Олімпіади. При цьому підготовкою відмінної інфраструктури та об'єктів справа не обмежилася. Вони посилено готували атлетів, причому підтягнули ті види, де ніколи не були сильними, запрошуючи тренерів та спортсменів з інших країн, навіть надаючи їм громадянство. Це була цілеспрямована програма, як би не критикували сьогодні системність та планування роботи. Отже, право на проведення Олімпійських ігор дало величезний поштовх до спортивного прогресу Великобританії. Те саме сталося свого часу в Австралії та Китаї, де люди просто «захворіли» на спорт серйозно і надовго.

А Україна, на відміну від Сіднея та Пекіна, цього разу навіть не мала свого олімпійського будинку. Але завдяки сприянню фірми ВОSCO було орендовано будинок у центрі Лондона, що на вулиці Пікаділлі, де проводилися офіційні прийоми та інші заходи української, російської та іспанської команд. Зрозуміло, що це була більша реклама ВОSCO, яка екіпірувала ці збірні до Олімпіади, але разом з тим ми отримали можливість зустрічатися і вшановувати своїх героїв. На такому прийомі, де вітали олімпійську чемпіонку у фехтуванні, шпажистку Яну Шемякіну та бронзового призера, важкоатлетку Юлію Калину, мені пощастило бути присутнім. Багатьом здалося, що дівчата ще самі не усвідомили того, що сталося, і героїнями себе не відчували. Вони виглядали втомленими після своїх найскладніших битв і, здавалося, дуже хотіли відпочити. Тут же вдалося поспілкуватися та сфотографуватися з великою фігуристкою Іриною Родніною, яка висловила жаль у тому, що могутня радянська система підготовки атлетів була зруйнована, а відновлюються втрачені вплив та авторитет ціною неймовірних зусиль.

Жаліли ми і про те, що багато спортсменів і тренерів змушені в пошуках кращої частки їхати за кордон. Я навів приклад Кіровоградщини, де учасника Олімпійських ігор у Пекіні талановитого майстра веслування на байдарках та каное Максима Прокопенка просто не змогли утримати на малій батьківщині. Причому жодних пограничних вимог Максим не висував, а просив виділити йому двокімнатну квартиру в Кіровограді, на яку спортсмен, безумовно, заслужив. Але назустріч Прокопенку не пішли, а в Азербайджані створили належні умови для життя та підготовки. Тепер у Лондоні вихованець Ольшанської ДЮСШ «Колос» може реально претендувати на одну із нагород Олімпіади. Адже таких прикладів можна навести безліч не лише спортсменам, а й тренерам, яких нам не вдалося зберегти у відділенні гімнастики СДЮШОР «Надія». Поповнення молодих тренерів прийшло, сучасне гімнастичне обладнання ми здобули, але належної передачі необхідного багажу знань та досвіду не відбулося. І це ще одна із причин відсутності представників нашої області на Олімпійських іграх у Лондоні.

А ще, на превеликий жаль, ейфорія від пекінського успіху, де ми здобули 7 золотих, 5 срібних та 15 бронзових медалей, затьмарила наші величезні проблеми, гіркі плоди яких ми пожинаємо в Лондоні. Вже сьогодні можна говорити, що повторити попереднє досягнення навряд чи вдасться. Причини наших спортивних невдач криються у зміні влади, кадрових перестановках у керівництві галуззю та постійної реорганізації структури управління фізичною культурою та спортом в Україні. Як наслідок, ми втратили тенденції, які були закладені під час підготовки ще до афінської Олімпіади. Як показав час, найефективнішою була структура Держкомспорту, де працювали справжні майстри, добре володіли ситуацією, знали, що як треба було робити і вміють визначити пріоритети. Саме тоді було закладено фундамент майбутніх пекінських перемог, який згодом не зміцнювався та надбудовувався, а поступово руйнувався. Головне лихо – що не вдосконалювалася і не збільшувалася спортивна інфраструктура, і українським спортсменам виявилося просто ніде готуватись до відповідальних стартів. Водночас у Росії, Білорусі та Казахстані будувалися нові арени, басейни, Палаци спорту, гребні бази, про що ми могли лише мріяти. Як наслідок, наші колишні співвітчизники випереджають українців у медальному заліку.

Тому я залишав олімпійський Лондон із почуттям смутку та сум'яття. Це пояснювалося тим, що наша збірна виступає не так, як того хотілося б, що вперше на головному старті чотириріччя у складі збірної України не було атлетів Кіровоградщини, а ще від усвідомлення, що зміцнилося, що система фізичної культури та спорту в Україні розмазана та розмита. Упевнений, що без державної підтримки та допомоги ситуація на краще не зміниться. А підготовку до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро ми маємо розпочинати вже зараз, інакше знову можемо не встигнути за конкурентами.

Записав Юрій Ілючек, "УЦ".

Read 6552 times Last modified on Неділя, 05 січня 2014 00:30

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha