Print this page
Середа, 16 жовтня 2013 18:30

Моє Євро, або Великий футбол на власні очі

Автор: 
Rate this item
(16 votes)

Як же не хочеться вірити, що свято під назвою Євро-2012 завершилося! Закінчилося моє Євро, яке включило в себе відвідування цілих 6 незабутніх матчів у трьох містах нашої, на подив численних іноземних гостей, дуже гостинної України. Про враження від ігор у Києві, Харкові та Донецьку ви вже знаєте із попередніх публікацій. Але ця картина не була б повною, якби в ній не було фіналу. А тому, відкинувши останні сумніви, я на свій страх і ризик, не маючи квитка на вирішальний матч, вирішив ще раз поринути у неповторну атмосферу Євро. Тим більше, що вирішальна битва між збірними Іспанії та Італії обіцяла стати окрасою всього турніру.
Незважаючи на весь ажіотаж навколо фіналу, надія здобути заповітний квиток ще теплилася. А тому практично одразу ж із коліс автобуса поїхав до розташованого поряд зі стадіоном Палацу спорту, де можна було отримати першу порцію інформації, а заразом розвідати щось із приводу зайвих «квитків».
Вже на виході зі станції метро охочих купити омріяний «тикет» зустрічали жваві українські хлопці, а біля Палацу спорту шумів справжній форум народів світу, де можна було зустріти іспанських, італійських, німецьких, російських, арабських уболівальників і навіть представників Узбекистану. Усі вони пропонували відвідати матч за прийнятні, за їхніми мірками, гроші у 350 та 650 євро. Тут же досить несподівано я зустрів свого старого доброго товариша з кавеенівської юності, а нині виконавчого директора Асоціації команд КВК України Володимира Виговського. Він приїхав із рідного Житомира разом із сином із тією ж надією на удачу, що й я. Після певної розвідки ми переконалися, що згодом почали з'являтися і квитки, які ближче до початку матчу мав шанс отримати за доступні, за нашими мірками, гроші.

День останній
Щоб потрапити на стадіон, потрібно було терпляче чекати на момент, коли ажіотаж навколо квитків трохи спаде, а заразом виконати свої професійні обов'язки. Благо, мій товариш Володимир Виговський склав мені протеже перед ведучим програми на сцені київської фан-зони, відомим українським ринг-анонсером боксерських поєдинків Сергієм Брилем, який із задоволенням погодився разом із «бойовим» товаришем Олегом Дмитрієвим поділитися враженнями від своєї роботи під час Євро- 2012 року.
Обидва шоумени не приховували, що мають справжнє задоволення від своєї роботи. Адже їм ще ніколи не доводилося ось так заводити величезну кількість публіки протягом місяця з ранку і до пізньої ночі. А сили вони черпають від єднання душ, яке породжує приголомшлива любов до футболу. Найбільше враження на Сергія та Олега справили голландські вболівальники, які випромінювали позитив та радісне ставлення до життя, незважаючи ні на що. Навіть поразка улюбленої команди у Харкові не вплинула на цю заводну «помаранчеву» феєрію, яка встигла дістатися і до Києва, внісши до життя столичної фан-зони свої неповторні фарби.
Найбільша кількість людей у фан-зоні збиралася у дні матчів нашої збірної та у День Конституції України, що збігся з другим півфіналом, коли для всіх бажаючих співали Олег Скрипка, гурт ТВК та інші популярні виконавці. Рекордною була відвідуваність 19 червня, коли проходив матч збірних України та Англії. Це був найдружніший і найорганізованіший фанатський корпус, який зібрав близько 100 тисяч людей. При цьому протягом усіх днів не було навіть натяку на неповажне ставлення одне до одного. Усіх об'єднала любов до футболу, а гіркоту поразки та радість перемоги всі переживали разом.
З учасників шоу-програм на великій сцені, встановленій на Майдані Незалежності, Сергій Бриль та Олег Дмитрієв виділили dj Taboo, Ніно Катамадзе, переможця торішнього «Євробачення» Ельдара Касумова, ну і, як завжди, енергійна та неповторна була Руслана. На ура сприймалися виступи дівчат - барабанщиць, ансамблю "Ред Фоксис", фіналістів шоу "Україна має талант" - дуету "Крейзі Бойз", а також президентського оркестру. Зрозуміло, що окремо стояв концерт Елтона Джона та гурту Queen з чудовим солістом Адамом Ламбертом, якого в жодному разі не варто порівнювати з Фредді Мерк'юрі. Це було дуже круте шоу, з чудовою режисурою, чудовим світлом і звуком, яке стало чудовим подарунком усім без винятку, хто це дійство бачив і чув. З хлопцями ми розмовляли за лаштунками сцени, на яку ще минулим днем ступала нога живих легенд, і мої співрозмовники пожартували, що тепер мені чим похвалитися перед земляками. А сам концерт зібрав просто грандіозну аудиторію, яка набагато перевершувала рекорд фан-зони. До речі, вже цього вечора рекорд відвідуваності київської фан-зони був побитий, коли за фінальним матчем Євро-2012 на 8 маленьких і великих екранах стежили понад 110 тисяч людей. Але до цієї події було ще понад 7 годин, а на запитання, кому головні ведучі віддають перевагу у фіналі, отримав відповідь, що гарному футболу, який для іспанців звичний, а у виконанні італійців – одкровення. Після цього, подякувавши Сергію та Олегу, я вирушив вивчати всі явні та таємні місця київської фан-зони.
Відразу впала в око велика кількість уболівальників, одягнених у кольори іспанської збірної. Іспанці ще з ранку здивували тим, що гасали центральними вулицями, прилеглими до Хрещатика, на велосипедах, і це приводило їх у невимовне захоплення. А ось шанувальників «скуадри адзурри» було поменше, і тому у скандуванні, піснеспіві та активності тіффозі своїм іспанським колегам поступалися. При цьому спілкувалися між собою іспанці та італійці за незмінним келихом пива абсолютно дружелюбно, розхвалюючи переваги своїх футболістів. Також серед уболівальників було чимало поляків та німців, які не могли навіть уявити, що їхніх улюбленців не буде у фіналі, та придбали квитки до Києва на 1 липня заздалегідь. Серед тих, хто все ж таки вирішив відвідати вирішальний матч, зустрів харківського знайомого Юргена, який роз'яснював нам із сином, як правильно вимовляти ім'я та прізвище Мезута Йозіля. Але цього разу він був менш усміхнений і запропонував квиток за 600 євро, а з приводу невдачі своєї команди філософськи зауважив, що збірній Німеччини не вистачило концентрації та досвіду, але у них команда молода, і вже на чемпіонаті світу, якщо залишиться Йохим Лев, бундестім постане у всій красі.
Були у фан-зоні також хорвати, голландці, шведи та велика кількість росіян, які просто відпочивали та веселилися на повну. Декому з них навіть вдалося пронести крізь огляд пляшку напою, який значно міцніший за пива. Але це не залишилося поза увагою доблесних правоохоронців, які запобігли несанкціонованому розпиту, вилучили продукт, але порушників не видалили, піддавшись на вмовляння їхніх друзів. Довелося зустріти і бразильців із мексиканцями, симпатії яких виявились чомусь на боці збірної Італії. Найбільш фото, що запам'ятовується, у фан-зоні став процес перетворення за допомогою фарб живота молодої жінки, яка перебуває в положенні, у великий футбольний м'яч. Ну і зрозуміло, що іспансько-італійське забарвлення наносили всі охочі, які готові заплатити від 20 до 100 гривень.
Багато хто готувався до матчу, купуючи у великому магазині і в численних пунктах продажу менші офіційні сувеніри з атрибутикою чемпіонату. Поспілкувавшись з одним із продавців, якому взагалі розмовляти з журналістами не рекомендували, дізнався, що найбільше купують різні речі росіяни. А ось українці обирають те, що дешевше, і сподіваються на знижки. Найбільшим попитом користувалися в перші дні махрові пляжні рушники за 100 гривень з емблемою Євро, де вказано всіх переможців фіналів та хвилин, коли забивалися м'ячі. Взагалі виявилося, що вболівальники найчастіше сувенірам воліли прапори та шарфи, а також наш неофіційний символ Євро – кукушку, пояснюючи це тим, що вона смішно свистить. Вишиванки за 300 гривень не приваблювали підвищеного попиту, а деякі закордонні гості навіть питали матрьошки. Багатьом був цікавий процес, коли на монети за допомогою кувалди вбивалися малюнки козака, гетьмана, двох голубів чи емблема Євро, а залежно від металу це коштувало 15 чи 20 гривень.
Я купив за 50 гривень програмку, спеціально видану до фіналу, де була вся статистика Євро-2012, а також величезну чашку за таку саму ціну, щоб попиваючи чай згадувати незабутні моменти цього свята. Італієць Паоло на моїх очах придбав футболку збірної України, офіційний м'яч Євро, кілька магнітів та український прапор. Уболівальники з дітьми купували комплекти маленької постільної білизни із символікою Євро, поки їхні спадкоємці грали у спеціальному дитячому куточку.
Деякі вболівальники були абсолютно впевнені, що сувеніри їм мають роздавати безкоштовно, ніж виводили продавців. Щоправда, безкоштовна інформаційна продукція з картою Києва, путівником по місту з туристичними пам'ятками, пам'яткою для фанатів зі схемою Київського метрополітену та основними телефонами, а також брелоком-відкривалкою все ж таки поширювалася. До речі, щодо екскурсій, то, як зазначив тур-менеджер, їх протягом чемпіонату замовляли не більше однієї на день, переважно в лавру або оглядову по місту.
Щодо різноманітних розваг, то вони практично не відрізнялися від того, що я побачив ще у Харкові. Караоке, танці, конкурси віршів та пісень про футбол, стрибки на батуті, удари на точність в отвори на стіні, механічний та комп'ютерний футбол, смішні фотографії, вікторини футбольних знавців, навички жонглювання та вміння тримати м'яч на потилиці та носі – всім цим розважали вболівальників наші спонсори Євро, вручаючи переможцям різні сувеніри. До того ж більше розважалися наші співвітчизники, а іноземці за цим усім з цікавістю спостерігали.
Біля головної сцени можна було виміряти свої емоції. Для цього потрібно зайти в будиночок, натиснути кнопку країни, за яку вболіваєш, і кричати щосили, заробляючи бали, які висвічувалися на табло зовні. Черга також вишикувалася біля павільйону, де за свою футбольну точність та обачність можна було отримати заповітний квиток на фінал. Але за 20 хвилин із тих, хто катував своє щастя, ніхто двічі точно в ціль не пробив і не досяг успіху. А ще, на відміну від Харкова, у Києві була можливість зробити фото на тлі величезних зображень Хаві та де Россі, а також залишити свій підпис на підтримку одного із фіналістів. Більше симпатій було на боці іспанців. А я опинився серед тих, хто підтримував симпатичну збірну Італії. Але гра розставила все і всіх на свої місця.
А на сцені, змінюючи один одного, виступали президентський оркестр та молоді, але вже досить відомі виконавці. Двічі шанувальники футболу могли насолодитися приголомшливою майстерністю одного з найкращих футбольних фристайлерів світу поляка Павела Скори, потім співала заслужена артистка України Ольга Крюкова, виступ якої доповнювали балет «Либідь» та шоу-балет Step. На той час усі підступи до екранів були вже зайняті, причому диспозицію вболівальники обирали, починаючи приблизно з 15.00.
Якоїсь миті я зрозумів, що далі зволікати не можна. Шукати заповітний білет довго не довелося. Ось тільки просили за найдешевший – у 50 євро – утричі вищий за номіналу. Після нетривалих умовлянь вдалося збити ціну до 1200 гривень – і шлях на головну арену Євро-2012 було відкрито.
Коли подолав вже звичні процедури перед входом на стадіон і зітхнув з полегшенням, трапилося маленьке диво. Я зіткнувся віч-на-віч з чемпіоном світу та Європи у складі збірної Франції Робером Піресом. Знаменитий хавбек, який провів свої найкращі футбольні роки у складі лондонського «Арсеналу», люб'язно погодився сфотографуватися на згадку, розписався в моїй програмці Євро-2012, де раніше вже красувалися підписи Олександра Шовковського, Юрія Сьоміна, Ігоря Гамули і відомого російського і за допомогою своєї супутниці відповів на моє запитання про шанси команд. Робер сказав, що іспанців він спочатку називав фаворитами, і вони, хоча і не без проблем, підтвердили свій високий клас. А ось італійці стали справжнім відкриттям чемпіонату, здивувавши своєю грою не його одного. І все ж таки невелику перевагу перед вирішальною битвою Пірес віддавав більш зіграним іспанцям, але не виключав, що Пірло може надихнути партнерів на ще один сюрприз.
Як бачимо, представник золотого французького покоління залишив місце для маневру, і один із його прогнозів справдився. Мені ж після такого журналістського подарунка навіть місце на самій верхотурі НСК «Олімпійський», трохи лівіше за воротами Буффона у першому таймі – здалося казковим. Тим більше, що картина того, що відбувається на полі, була як на долоні, а решта мене мало цікавила. Немає сенсу описувати те, що всі шанувальники футболу і так бачили. Скажу лише, що до другого пропущеного м'яча більшість глядачів віддавало перевагу італійцям, які з незрозумілих причин виявилися позбавленими справжньої підтримки з боку своїх співвітчизників. Коли ж забив Хорді Альба, навіть італійці, які навіть сиділи поруч зі мною, зрозуміли, що наданим шансом на блискучу перемогу їхнім улюбленцям скористатися не вдасться.
Я ж ризикну висловити свою думку щодо такої поразки відмінної (не відмовляюся від своїх слів) збірної Італії. Підопічним Чезаре Пранделлі не вдалося відновитися ні фізично, ні морально після здорово проведеного півфіналу з німцями, який забрав у них масу сил і енергії. А для того, щоб на рівних боротися з іспанцями, потрібні постійний пресинг та тиск, які ми побачили лише у короткі відрізки гри. Італійцям навіть вдалося перевершити грізних суперників із контролю м'яча у першому таймі. Але, на біду «скуадри адзурри», її конкуренти продемонстрували фантастичний футбол, проти якого цього вечора не встояв би жоден конкурент у світі. Тим самим іспанці відповіли на всі критичні зауваження на свою адресу саме тоді, коли це було конче необхідно. І залишається тільки зняти капелюх перед цими гравцями та їх мудрим наставником Вісенте дель Боске, які вперше в історії змогли виграти два чемпіонати Європи поспіль і три найбільші турніри поспіль.
Тому можна зрозуміти безмірне щастя Анрі Делоне, який фотографувався з кубком, разом з дітьми і обсипав себе святковим конфетті Фернандо Торреса, який, несподівано-негадано, в один із найгірших своїх сезонів виграв усе, що тільки можна. До того ж саме Ель Ніньо став найкращим бомбардиром Євро-2012, провівши на полі менше часу, ніж інший здобувач «Золотої бутси» – Маріо Гомес. Можна віддати належне таланту Жерара Піке, який подарував цю перемогу коханій Шакірі. Можна захоплюватися Андресом Іньєстою, який, по праву, визнаний найкращим гравцем турніру. А хіба не викликає захоплення непробивний і супернадійний капітан цієї фантастичної дружини Ікер Касільяс? Так кожен з гравців великої збірної Іспанії заслуговує за цей матч лише найприємніших слів. Але сила цієї збірної не в окремих гравцях, а в командній мощі, яка вкотре довела свою непохитність. А ще дуже символічно, що свідками цього неймовірного тріумфу стали діти деяких гравців, які ще довго грали у центральному колі, де були зроблені історичні фотографії чемпіонів.
А ось італійців, незважаючи на це болісне фіаско, також треба подякувати за сміливість, вміння ламати стереотипи та за подаровані моменти насолоди їх грою, яка закохала в себе багатьох. І можна зрозуміти сльози розчарування блискуче провів весь турнір (і навіть цей фінальний матч) Андреа Пірло, абсолютну відчуженість Маріо Балотеллі, який якось одразу подорослішав на цьому турнірі, плач назрид молодших футболістів, яких намагався заспокоїти сам ледь стримуючи емоції Джанлуїд. Вони перевернули уявлення про гру італійської збірної, але зупинилися за крок від втілення мрії.
І нехай від фіналу ми чекали конкурентнішої боротьби, але він став гідним закінченням нашого Євро-2012, повного футбольних відкриттів та метаморфоз. Я ж своє Євро не забуду ніколи, адже ці дні стали найяскравішими в моїй журналістській кар'єрі. Все це залишиться в моїх спогадах, більш ніж 300 фотографіях і в опублікованих матеріалах, в які, повірте, вмістити все, що відчув, відчував і чим захоплювався просто неможливо. Тепер треба змусити себе жити з думкою, що свято завершилося і настають звичайні журналістські будні. Але те, що мені і нам усім вдалося торкнутися футбольної історії, не може не радувати і не надихати.

Юрій Ілючек, "УЦ".

Read 5868 times

Latest from SportРепортер

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha