Print this page
Середа, 10 липня 2019 23:28

Євробаскет – 2019: на власні очі

Автор: 
Rate this item
(4 votes)
С главным тренером сборной Испании Лукасом Мондело С главным тренером сборной Испании Лукасом Мондело

Пропоную до Вашої уваги повну версію матеріалу, підготовленого для тижневика "Україна-Центр", без скорочень, яких вимагала газетна площа. Ну а відеоверсію подій на Євробаскеті та Європейських іграх у Мінську ви побачите у новому циклі програми "SPORT UI".

Після мінського показного лиску і всеосяжного невидимого контролю, коли навіть зйомка на аматорську камеру в офіційному готелі Європейських ігор викликала появу доблесних правоохоронців, мені чекав вояж до Риги, де вже стартував жіночий Євробаскет. Ну а оскільки з цим турніром ми пов'язували небезпідставні надії на вдалий виступ збірної України, то знову, як і два роки тому в Чехії, захотілося подивитися на власні очі на гру найкращих баскетболісток Старого Світу. Благо, свою допомогу у цій поїздці не лише до Латвії, а й до Сербії на фінальну частину, знову запропонував величезний шанувальник жіночого баскетболу, президент золотого БК «Єлисавет-Баскет» та мій добрий товариш Руслан Згривець.

Передстартові хвилювання

Вже під час підготовки до турніру, на якому була можливість поборотися за путівки на Олімпіаду, стало тривожно. Збірна України недозволено багато по 80-90 очок пропускала у контрольних матчах від Китаю, Франції та Італії. У нас не було гідної заміни Аріні Білоцерківській на позиції стабільного першого номера, Мосс виявилася не потрібною, а інших гідних та корисних легіонерів, як у інших збірних, ми не стали залучати. У нас із великих під щитами знову була покликана боротися лише Таїсія Удоденко, яка здивувала на попередньому чемпіонаті Європи стабільною та надійною грою. Молода Яцковець їхала швидше набиратися досвіду, як і Кондусь із Волошиною. Ну і справжнім шутером, який здатний вистрілити в потрібний момент, окрім Ягупової, у заявці на Євробаскет, можна було назвати лише Ганну Ольховик. Та й справжні тренерські здібності Горана Бошковича ми так і не знали. За наявності Аліни Ягупової, якщо своєму лідеру правильно та гідно допомагати, то такі суперники на відбірковій стадії, як Нідерланди та Болгарія, проблемою не стали та реальні тренерські рішення там не знадобились.

Про перший матч проти іспанок на «Арені Рига» уривчасто дізнавався у дуже комфортному поїзді «Рига-Мінськ» із чистою та не мокрою білизною. До речі, там провідниця запропонувала заповнити папірець про візу чи посвідку на проживання. І в неї серйозно округлилися очі, коли я сказав, що українцям із нашим безвізом це ні до чого. А щодо нашого стартового матчу, то особливих ілюзій не було, враховуючи результати контрольних зустрічей. Але те, що навіть виграли першу чверть та 38 очок Аліни Ягупової, що так і залишиться рекордом результативності на турнірі, вселили певний оптимізм.

Несподівано приголомшливо

Ну я спеціально побудував свій графік так, щоб приїхати до столиці Латвії вже на два ключові поєдинки нашої збірної проти Латвії та Британії. Ну і заразом із можливими конкурентами з плей-офф з іншої групи познайомитися. Так, не тільки у мене, а й у моїх колег з порталу «Планета Баскетбол», з якими одразу зустрілися у залі, була впевненість у тому, що вже один матч на груповому етапі ми виграємо. Особливо після того, як непереконливо виглядали латишки проти британок. У збірної Латвії перед турніром виникли складнощі. Там кілька лідерів не змогли знайти порозуміння з головним тренером Мартінсом Зіберсом. І ось наставник, не особливо церемонячись, відрахував тих, із ким йому працювати було не комфортно. А ще в першій же грі зазнала пошкодження Крістіна Вітола, яка вважалася найкращим гравцем у цій команді. Так от, за таких розкладів, здавалося, що українкам і «карти до рук». Однак ми, при серйозному тиску трибун, допускали недозволено багато власних помилок, давали суперницям дуже багато простору при атаках, не щільно захищалися і не потрапляли навіть вільні кидки. І тут навіть у Ягупової не пішло. А якщо так, то пиши зникло. Бошкович же, коли ми лідирували і був провал, не зміг внести необхідні корективи. Тож українки примудрилися латишкам програти – 74:82. А ще допомогли стати чи не супер-снайпером Еліні Дікіулаку, яка «настріляла» Україну 33 очки. Саме ця поразка стала для нас, зрештою, ключовою. Хоча після нелегкої перемоги Іспанії над британками «синьо-жовті» зберегли шанси навіть на друге місце.

А про причини невдачі у грі з Латвією у своєму ексклюзивному коментарі мені розповіла форвард збірної України Олеся Малашенко:

- Ми не доопрацювали у захисті. Були гарні моменти, часом знаходили свою гру та, здавалося, контролювали ситуацію на майданчику. Але огріхи у захисті звели нанівець усі наші зусилля. Важко сказати, чому так сталося – це гра. Хтось травмувався, як Аня Ольховик, і ситуація з її пошкодженням поки що незрозуміла, хтось не встиг зайняти позицію, десь не дісталися під щитами, а десь суперницям пощастило.

У них майже все залітали. Тренер вважає, що ми були недостатньо сфокусовані, і проблема в цьому. Хоча про якусь недооцінку суперниць не може бути й мови. Ми знали, що нам треба виграти, ми старалися, ми йшли до цього, ми відпрацьовували. Але рано чи пізно вийшло, що латишки нас переламали. Хоча були можливості й у нас, коли ми виривалися вперед. Фактор глядацького тиску не надто позначався. Ми вже звикли грати у різних умовах. Шкода, що ми не змогли порадувати своїх відданих уболівальників.

Зараз найголовніше налаштуватись на наступну гру і зробити все можливе і навіть неможливе для того, щоб обіграти британок із необхідною різницею. Нам зараз байдуже, з другого чи третього місця проходити далі. Ми в жодному разі не опустили руки. Ми ж приїхали грати за свою країну. Але так виходить, що вже на другому чемпіонаті Європи щось не складається, і складно це пояснити. Може це від величезного бажання перемогти. Запевняю вас, ми боротимемося до останнього, а там уже як вийде… - підсумувала Олеся Малашенко

Чи не повчилося. А для того, щоб продовжувати боротьбу на турнірі, нам була потрібна перемога над Великобританією з різницею в 3 очки. І не можна сказати, що дівчата не боролися. Але наполегливе бажання забивати здалеку, коли м'яч вперто не йшов у кільце (3 влучення з 34 спроб) зіграло проти українок. При цьому, поступаючись 11 очок, ми в 3-й чверті, коли своє вагоме слово сказала Аліна Ягупова, не тільки відігралися, а й вийшли вперед – 45:44. Але на цьому українське щастя закінчилося і четверту чверть синьо-жовті просто провалили, поступившись суперницям – 54:68.

І тут з'явилися аналогії з чемпіонатом Європи дворічної давності. Тільки нам у суперниці теж дісталися іспанки та господині турніру – чешки. 2017-го наша команда вийшла з групи і в плей-офф зустрілася зі словачками. І тоді, проваливши початок, теж у третій чверті українки наздогнали суперниць та вийшли вперед. Але на четверту чверть сил нашої команди просто не вистачило. І ми, як і зараз, поступилися аналогічною різницею в 14 очок і вибули з боротьби за нагороди.

Після гри свій коментар журналісту «УЦ» дала одна з найкращих гравців поєдинку з Великобританією Аріна Білоцерковська :

Я вважаю, що сьогодні ми просто не потрапили. Зіграли значно краще, ніж з латишками. Були гранично налаштовані і намагалися захистити. Там в Інтернеті нас обклали все, що ми нулячі у захисті. Але ми переглянули відео попередніх зустрічей, розібрали помилки, де не розуміли один одного і давали суперницям вільно кидати. Зараз ми вже агресивно йшли, змінювалися, не давали простору британкам, боролися, бодалися, але при цьому самі не забили просто взагалі нічого. Особливо з далекими вийшла катастрофа. Треба було переходити на середні, йти в проходи, а ми продовжували наполегливо валити далекі. Якби потрапили хоча б третину кидків, то могли б розраховувати на позитивний результат. А з таким відсотком влучень – ви самі бачили, що вийшло. Для нас це теж величезне розчарування, адже ми були налаштовані обігравати Латвію та британок, щоби йти далі. З Іспанією ми теж ходили. Але тут і зараз вийшло, що в кожній грі суперниці зробили для своєї перемоги трохи більше. Прикро, коли поступаєшся конкуренткам, які нам були цілком під силу .

Крик душі

А потім досить відверто про причини невдачі нам розповіла капітан збірної України Аліна Ягупова :

- Моя особиста думка, що у нашій команді дуже багато проблем. Здавалося б, усе гаразд у нас було, все чудово. Але так вийшло, що порушилася дисципліна у нас у команді, і ми не змогли виграти ті ігри, які могли і мали вигравати. Скажу так, у нас не було спільної дисципліни, не було командного духу, не було єдиного переможного настрою. Повірте, я, як капітан, намагалася згуртувати дівчат. Але частина гравців мене просто не слухає і не сприймає як капітана, щоб я не робила. Я не хочу переходити на особи і не хочу нікого ображати. Але єдиного колективу не було. І Латвія та Британія, так вийшло, були налаштовані краще та більше хотіли перемогти, ніж ми. Цим все сказано.

Плюс наприкінці у сьогоднішній грі з британками елементарно забракло сил у четвертій чверті. Грати у п'ять-шість людей дуже важко. Ось нас і забракло.

Зараз відчуваю велике розчарування, що вкотре не змогли виправдати надії вболівальників. Нам тепер тільки залишається працювати далі, формувати нову команду, здатну прогресувати, а не регресувати, як було зараз. Я вважаю, що потрібно оновлювати збірну та запрошувати гравців, які горять бажанням тренуватися, грати, боротися, битися за результат до останньої секунди, а не так вийти і пограти так для себе – змусила багатьох замислитись лідер збірної України.

Ну а нас не може не тішити, що Аліна з теплотою згадала свій яскравий період у кар'єрі, коли вона грала за кіровоградський «Єлисавет-Баскет» :

- Передайте привіт усім кропивницьким уболівальникам та особливо президенту нашого клубу Руслану Згрівцю. Жаль, що зараз немає жіночої команди у вашому прекрасному місті. У команді Єлисавет-Баскет у нас була єдина родина. Там я почувала себе, як удома і дуже хотіла грати та перемагати. Адже були чудові умови, були чудові вболівальники, була чудова баскетбольна атмосфера. У Кіровограді було приємно та зручно перебувати. Зараз щось подібне я відчуваю, граючи у закордонних клубах. Але вперше, мабуть, ці почуття, коли після перемог виростали крила, зазнала саме у баскетбольному клубі «Єлисавет-Баскет». Так що Дякую всім велике, хто був причетний до цього пам'ятного етапу моєї кар'єри.

З радістю говорила зі мною про «Єлисавет-Баскет», який був першим клубом у її професійній кар'єрі, ще одна наша збірка Вікторія Кондусь . Вона навіть попросила зробити для них таку саму команду у Кропивницькому. А своєю грою в Латвії Віка, якій тренери відводили не дуже багато часу, була не дуже задоволена, вважаючи, що вона, як і вся команда, могли і мали виступити краще.

Що далі?..

І тут не можна не погодитись з нашою молодою баскетболісткою, в руках якої майбутнє збірної. А ось з думкою менеджера збірної Андрія Лебедєва, з яким трохи подискутували в ефірі програми «Овертайм» на ОБОЗТ, готовий сперечатися. Якщо вважати, що вже сама участь у Євробаскеті наш великий успіх, не бачачи і не визнаючи очевидних прорахунків тренерського штабу, то це, на мою думку, шлях згубний. За такого підходу незабаром ми й про участь у великих турнірах забудемо. Тож треба прислухатися до думки капітана команди, знайти класного кваліфікованого тренера, який зможе створити новий колектив, об'єднати його та вміло керувати ним під час матчів.

Тим більше, що наступний Євробаскет Україна може приймати у себе разом із Швецією. Рішення з цього питання буде ухвалено 14 липня. І, якщо нам пощастити приймати баскетбольне свято, то дуже хотілося б радіти так, як це робили серби.

Біла заздрість та вболівальників бум

Серби та чемпіонат на високому рівні, разом із Латвією, провели та бронзу завоювали. Та й латишки, які у рідних стінах дали приголомшливий бій майбутнім чемпіонкам Європи – 56:59, у спортивному плані заслужили похвалу від своїх уболівальників. Щоправда, до Белграда дівчата Мартінса Зіберса не дісталися. На їхньому шляху стали більш злагоджені та організовані в командному плані шведки. До речі, на «Рига Арені» збірна Швеції також мала дуже солідну підтримку. При цьому підготовка до матчу шведських уболівальників – це був цілий ритуал із перевдяганням у бойову форму, розфарбовуванням облич, повторенням мовлення та розподілом ролей. Особливо вражав темношкірий шведський яскравий барабанщик.

Була своя ударна група й у латишів. При цьому розташовувалась вона поруч із прес-трибуною і шумова гама нашими вухами та головами була потужна і вражаюча. Коли ж ці дві команди зустрічалися між собою, то гуркотіло по черзі залежно від перебігу подій на майданчику. Латишів на трибунах 11-тисячної домашньої "Рига-Арени" було не так багато, як сербів на "Штарк-Арені". У Белграді заповнювалися навіть верхні яруси 14 тисячника. Але кожен із латишів, хто прийшов підтримати свою збірну, на вході отримував великий прапорець із квітами національного прапора та долучався до святкової атмосфери. До речі, трибуни заповнювалися і досить солідною і чудово організованою французькою групою, а також бельгійцями, які одягнулися в яскраві перуки і дуже емоційними іспанцями і невтомними чехами.

До послуг уболівальників були численні пункти харчування, причому спиртне також продавалося в окремому барі. Працювали й розважальні атракціони для дорослих та дітей. Зрозуміло, що продавалася й офіційна сувенірна продукція від 2 до 40 євро залежно від того, що хочеш придбати – брелоки, магніти, кепку, майки, рюкзак, чашку чи світшот. Та й охочих сфотографуватися з головним європейським трофеєм, виставленим у холі «Арена Рига», було хоч греблю гати.

Найкращий матч та короткі підсумки

Зрозуміло, що господарі щодо підтримки своїх збірних були поза конкуренцією. І тут окремо стояв півфінальний матч між Сербією та Іспанією в Белграді на «Штарк Арені». З такою бурхливою, клокотливою, скандуючою, що емоційно реагує на кожен епізод, переживає і готова мало не на майданчик вискочити для підтримки своїх дівчат масою шанувальників баскетболу зіткнувся вперше. І не дивно, що такого психологічного тиску не витримали ні шведки, ні британки, яких господині просто винесли у чвертьфіналі та бронзовому матчі. І як тут не захопитися іспанками, які впоралися із фантастичним тиском трибун та довели свою силу на майданчику. А ще не можу не відзначити арбітрів, які у півфіналі Сербія-Іспанія у вирішальні моменти ризикнули покарати неспортивними фолами сербок, які, здавалося, відчули, що їм удома все можна. І ці суддівські рішення багато в чому визначили результат битви у, мабуть, найкращому матчі чемпіонату. Саме тут збірна Іспанії показала свою справжню силу, швидкість та правильність у прийнятті рішень гравців на майданчику, різноманітність комбінацій, чудову ротацію та блискучу тренерську роботу Лукаса Мандело. Цього вечора у мене склалося враження, що навіть без свого багаторічного лідера Альби Торренс це команда без слабких місць.

І не випадково ж у фіналі іспанки просто знищили француженок із різницею у 20 очок і вперше з 1991 року відстояли чемпіонський титул. Ну а Сербія теж розгромила британок, що й так стрибнули вище голови, заслужено отримавши бронзу. Хоча я дуже хотів би побачити таку ж злагоджену, вмілу та різноманітну сербську збірну на олімпійському турнірі.

Боротьбу ж за путівки в Токіо, окрім призерів і британок, також надалі поведуть невдалі на цьому турнірі бельгійки та дуже симпатичні шведки, які залишили не при справі збірну Росії. Росіянки, до речі, просто розчарували своєю одноманітністю та якоюсь безвольністю, коли гра перестала виходити. Ну а збірна Бельгії, як і два роки тому, коли завоювала бронзу, знову сподобалася якимось задерикуваним баскетболом. Але психологічної стійкості і фарту команді Філіпа Местага не вистачило. Адже сербкам вони поступилися першим місцем у групі на останніх секундах, а француженкам у чвертьфіналі - в овертаймі. Франція ж зіграла так, як треба було, щоб пробитися у фінал, але золотий матч відверто провалила.

Одне задоволення

І наприкінці про нашу журналістську роботу. Тут, як завжди на окремих турнірах, все було на найвищому рівні. Єдине, що під час матчів Сербії, коли "Штарк Арена" заповнювалася, у нас на прес-трибуні пропадав вай-фай. А так вразили чудові просторі прес-центри і зали для прес-конференцій, статистика, що своєчасно подається, відмінно розташовані мікст-зони і, нарешті, кейтеринг з найрізноманітнішим меню на «Штарк-Арені», куди навіть ананаси, кавуни та дині зі смачними солодощами входили. Ну і за наявності акредитації, купуючи сувеніри Євробаскету, таку саму кількість ти отримував у подарунок безоплатно.

Тож не дарма, я був, здається, єдиним українцем, який працював у Сербії на фінальній частині Євробаскету-2019. І взагалі, цей вояж вийшов пам'ятно-неймовірним. Адже, за короткий період, познайомився з трьома різними країнами, де раніше ніколи не бував. І навіть їхні головні пам'ятки встиг швидко оглянути. Але це вже зовсім інша історія.

Юрій Ілючек, Мінськ-Рига, Белград – Пула, спеціально для «УЦ»

Фото: fiba.basketball/womenseurobasket/2019

Дякуємо Руслану Згривцю за можливість висвітлювати жіночий Євробаскет-2019

Read 643 times

Latest from SportРепортер

Related items

Написати коментар

Правила додавання коментарів


FORM_CAPTCHA
Оновити Captcha